Дехто ж гадає[84], що сутностями є радше межі тіл, як-от поверхні, лінії, точки та одиниці, ніж фізичні та математичні тіла. На думку одних, окрім чуттєвих речей, не існує ніяких сутностей, інші ж вважають, що ще існують вічні сутності, більш численні і більшою мірою сущі. Так, Платон [20] вважає ідеї та математичні тіла двома родами сутностей, і лише третім — сутність чуттєвих тіл. Натомість Спевсип приймає ще більше сутностей, починаючи з єдиного та постулюючи начала для кожної сутності: одні — для чисел, другі — для величин, треті — для душі; і таким чином він примножує сутності. Натомість дехто [25] говорить[85], що форми та числа мають одну й ту саму природу, а з них уже випливають інші речі — лінії та площини — аж до сутності неба та чуттєвих речей.
Отже, що стосовно цього говориться правильно і що неправильно і які є сутності, чи існує щось окрім чуттєвих речей чи не існує і як вони [30] існують, чи існує якась відокремлена сутність, окрім чуттєвих речей, і якщо існує, то чому і як, чи ж не існує ніякої, — все це слід розглянути, спочатку визначивши в загальних рисах, що таке сутність.
Про сутність говориться принаймні в чотирьох, якщо не більше, значеннях. Адже і чимбутність, і загальне, [35] і рід називають сутністю кожної речі, і ще четверте поруч із ними — субстрат. Субстрат є тим, чому приписується все інше, він же сам уже нічому іншому не приписується. Тому передусім слід дати визначення йому; [1029а] [1] адже вважається, що насамперед сутністю є субстрат. Субстратом же називають, по-перше, матерію, по-друге, форму, а по-третє, те, що з них складається (матерією ж я називаю, наприклад, мідь, а формою — зовнішній вигляд, [5] а те, що з них складається, статую — цілим); тож якщо форма є переднішою за матерію і більшою мірою сущою, то на тій же підставі вона буде переднішою і того, що з них обох складається.
Отже, наразі в загальному вигляді ми сказали, що таке сутність, а саме, що вона є те, що не приписується субстрату, а натомість їй приписується все інше. Але таке визначення є недостатнім. [10] Адже саме по собі воно ще лишається неясним, і до того ж із нього начебто випливає, що сутність — це матерія. Справді, якщо не матерія є сутністю, то не видно, що інше може нею бути. Бо якщо ми відкидаємо все інше, то, схоже, нічого не лишається; адже інше — це стани тіл, їхні дії та здатності; натомість довжина, ширина та глибина — це певні кількості, але [15] не сутності (бо кількість не є сутністю), натомість сутністю радше є те, чому все це властиве як першому. Одначе, якщо відкинути довжину, ширину та глибину, то ми не бачимо нічого, що залишалося б, окрім хіба того, що ними омежоване, а тому матерія необхідно видається єдиною сутністю з такої точки зору. [20] Матерією я називаю те, що саме по собі не є ані чимось певним, ані кількістю, ані чимось іншим, що приписується іншому і чим визначається суще. Справді, існує щось, чому приписується кожне з цих визначень, і буття чого є відмінним від всього, що йому приписується (бо все інше приписується сутності, вона ж приписується матерії); тому останній субстрат сам по собі не є ані певною річчю, ані кількістю, [25] ані чимось іншим. І так само він не є їхнім запереченням, адже він виступає як їхнє заперечення не через свою природу, а побіжно.
Отже, судячи з цих міркувань, виходить, що сутністю є матерія. Але це неможливо. Адже гадається, що сутність насамперед є щось, що існує окремо, і певне «це», а тому слід було б вважати сутністю радше форму і те, що складається з одного й другого, ніж [30] матерію. Тож сутність, що складається з одного й другого, тобто з матерії і кшталту, слід тепер залишити, бо вона є пізнішою і з нею все зрозуміло. Усе зрозуміло також і з матерією. Тому потрібно розглянути третю сутність, оскільки вона викликає найбільше труднощів. Одностайно вважається, що сутностями є деякі з чуттєвих речей, тож спершу варто шукати серед них. [1029b] [3] Адже має сенс починати з більш відомого, позаяк навчання у всіх відбувається у такий спосіб — через те, що менш зрозуміле за своєю природою, [5] до більш зрозумілого; і так само, як у царині вчинків ми прагнемо, виходячи з того, що є добрим для кожного, перейти до того, що є добрим загалом, і зробити його добрим для кожного, так і в навчанні варто, виходячи з більш відомого, зробити зрозумілим людині те, що є зрозумілим за своєю природою. Відоме і звичне для людини часто є насправді мало зрозумілим і саме по собі не має майже нічого або [10] нічого спільного з дійсністю. Однак слід спробувати, почавши з не дуже зрозумілого, але відомого, і переходячи, як було сказано, від менш до більш зрозумілого, збагнути зрозуміле взагалі.