[1] Оскільки на початку ми показали[86], скільки є визначень сутності, і, згідно з одним із них, вважається, що сутністю є чимбутність, отже, варто розглянути її. [13] Насамперед дамо їй загальне визначення: чимбутність кожної речі є тим, що вона є сама по собі. Адже, скажімо, ти є ти [15] не тому, що ти є освіченим, позаяк ти є освіченим не тому, що ти є ти. Отож чимбутність є те, що ти є сам по собі. Звичайно, не все, про що говориться «саме по собі»; позаяк не є чимбутністю те, що є саме по собі так, як поверхня є білою, тому що бути поверхнею не означає бути білим. Але й не поєднання і того, й другого — біла поверхня — є чимбутність, оскільки сама поверхня тут додається. Отже, визначенням чимбутності кожної речі не називає [20] самої речі, але вказує на неї, тож якби бути білою поверхнею означало би бути гладкою поверхнею, то бути білим і бути гладким було б одним і тим самим.
Але оскільки існують також поєднання, що відповідають іншим категоріям (адже кожна з них, наприклад, якість, кількість, [25] «коли» й «де» та рух, стосується певного субстрату), слід розглянути, чи можна говорити про визначення чимбутності для кожної з них, наприклад, про чимбутність «білої людини», тобто що таке бути білою людиною. Скажімо, назвемо це поєднання «плащем». Що означає бути плащем? Адже це не належить до того, про що говориться як про «саме по собі». Одначе про те, що не є саме по собі, [30] говорять у двох значеннях: те, що є таким побіжно, і те, що є таким не побіжно. Про щось не говориться як про «саме по собі», якщо або, визначаючи його, його поєднують з іншим, наприклад, якби, визначаючи, що таке бути білим, хтось наводив би визначення білої людини, або інше поєднують із ним, наприклад, якби плащ означав білу людину, і при цьому визначали б плащ як біле. Одначе біла людина, хоч і є білою, [1030а] [1] її чимбутність не в тому, щоби бути білою.
Але чи можна взагалі говорити про певну чимбутність щодо буття плаща? Мабуть, ні. Адже чимбутність — це, власне, те, чим є річ. Натомість коли одна річ говориться стосовно іншої, то тут уже не йдеться про саме цю річ, наприклад, [5] біла людина не є, власне, щось «це», позаяк бути «цим» властиво лише сутностям. Таким чином чимбутність є лише в того, поясненням чого є визначення. Визначення ж є не тоді, коли ім'я означає те саме, що й пояснення (адже тоді всі пояснення були б визначеннями; бо будь-яке пояснення буде ім'ям, а отже, й «Іліада» буде визначенням), [10] а натомість тоді, коли це є пояснення чогось першого; а такими є ті речі, про які говорять не тому, що одне говориться про інше. Тож про чимбутність можна говорити лише щодо того, що є видом роду, адже про види, схоже, не говориться ані як про такі, що існують через причетність, ані як про стан, ані як про побіжне. Утім, будь-яка річ, якщо вона має ім'я, може мати пояснення, [15] що вона означає, скажімо, що ось це властиве тому, — або ж замість простого пояснення може бути точніше; проте це не буде визначенням, а тому й не можна говорити про чимбутність.
Чи, може, визначення також, як і щосність має більше ніж одне значення? Адже щосність, з одного боку, означає сутність і щось одиничне, а з іншого — все, що приписується, тобто кількість, якість і таке інше. Адже так само, як вираз «є», «існує» можливо застосовувати до всього, але не в однаковому сенсі, а щодо одного в первинному сенсі, щодо другого — у вторинному, так і щосність прямо стосується сутності, натомість іншого — якось опосередковано. Адже і про якість ми могли б запитати, що вона таке, тож і якість належить до щосностей, але [25] не прямо, а як-от про несуще деякі кажуть[87], маючи на увазі слово, а не річ, що воно «є», тобто не реально, а номінально; так само і з якістю.
Звичайно, слід також турбуватися про те, як потрібно висловлюватися щодо кожного предмета, але не більше ніж про те, як стоїть справа із самим предметом. Тому й тут, де з поняттями все зрозуміло, скажемо, що чимбутність властива насамперед [30] і в первинному значенні сутності, а потім уже всьому іншому, так само, як і стосовно щосності, — тобто не як чимбутність загалом, а якісна або кількісна чимбутність. Адже коли ми говоримо, що вони «є», то певно або через омонімію, або з додаванням якихось уточнень чи обмежень (подібно до того, як-от кажуть, що відомо про щось невідоме); хоча правильно сказати, що тут не йдеться ані про омонімію, [35] ані про єдине значення, а як-от у випадку, коли слово «медичний» застосовується до одного й того самого не тому, що означає одне й те саме, однак і не через омонімію. [1030b] [1] Так, ми говоримо про медичного пацієнта, медичну операцію та медичний інструмент через омонімію і через єдине значення, а через зв’язок з однією і тією самою діяльністю. Утім, немає ніякої різниці, яким із двох способів виражати свою думку, бо очевидно те, [5] що в первинному й прямому сенсі визначення і чимбутність стосуються сутностей. Тим не менше також вони подібним чином стосуються й інших речей, але не в первинному сенсі. Адже якщо ми це приймаємо, то не є необхідним, щоб мало визначення все, що має пояснення, а лише те, що має певне пояснення, а саме, якщо це є поясненням єдиного, але єдиного не в сенсі суцільності, як-от «Іліада», або того, що зібрано докупи, [10] а натомість якщо про нього говориться у всіх тих значеннях, в яких говориться про єдине. А про єдине говориться в тих самих значеннях, в яких говориться про суще. Суще ж означає в одному значенні щось «це», в другому — кількість, в третьому — якість. Тому і для «білої людини» може бути пояснення й визначення, але в іншому сенсі, ніж для білого і для сутності.