Повертаючись до питання про визначення та числа, про яке вже йшлося[120], треба з’ясувати, в чому полягає причина єдності як одного, так і другого. Адже все, що складається з кількох частин і їх сукупність не є просто купою, [10] а натомість ціле є чимось відмінним від частин, має певна причина, як-от у тіл в одних випадках торкання є причиною того, що вони становлять єдність, в інших — липкість або якась інша подібна властивість. Визначення ж є висловлюванням, єдність якого обумовлена не зв’язністю, як-от в «Іліаді», а єдністю предмета. Отож, що надає людині єдності і чому [15] вона є одним, а не множиною, наприклад, твариною і двоногим, особливо якщо існує, як дехто говорить, тварина сама по собі та двоноге саме по собі? Справді, чому не ці ідеї самі по собі утворюють людину? Тоді люди існували б через причетність не до людини, не до однієї форми, а до двох, тварини і двоногого, і взагалі людина [20] була б не щось єдине, а більше ніж одне, тварина та двоноге?
Тож зрозуміло, що якщо і далі давати визначення й висловлюватися у звичний спосіб, то не можна пояснити та розв’язати цю проблему; якщо ж дивитися на це так, як пропонуємо ми, розрізняючи матерію і форму, причому матерія існує потенційно, а форма — в дійсності, то шукане [25] вже не здаватиметься складним питанням. Справді, трудність тут та сама, що й у тому випадку, якщо ми даємо чомусь визначення «кругла мідь»[121]; тоді ці слова постають як пояснення, але постає питання, що є причиною того, що кругле і мідь є чимось єдиним. Натомість питання вже не здається складним, якщо ми розуміємо, що одне означає матерію, а друге — форму. [30] І скрізь, де йдеться про речі, що виникають, що є причиною того, що можливе стає дійсним як не діюча причина? Адже ніяка інша причина не веде до того, щоб можливий шар став дійсним шаром, а саме в цьому полягає чимбутність і того, й другого. Матерія почасти пізнається думкою, а почасти сприймається чуттями, і завжди у визначенні [35] одне є матерія, а друге — дійсність, наприклад, коло є пласкою фігурою. Що ж стосується тих речей, що не мають матерії — ані тієї, що пізнається думкою, ані тієї, що сприймається чуттями, — то кожна з них є безпосередньо щось єдине [1045β] [1] і щось суще, тобто певна річ, певна якість, певна кількість. І тому у визначенні таких речей немає потреби вказувати, що вони існують та є єдиними, адже їх чимбутність є безпосередньо щось єдине так само, як і щось суще. А тому в жодної з цих речей немає іншої причини того, що вона [5] є єдиною, як і того, що вона є чимось сущим: кожна є щось суще і щось єдине безпосередньо, а не тому, що належить до роду «сущого» та «єдиного» і не так, що вони можуть існувати окремо від одиничних речей.
Унаслідок цієї трудності одні говорять про причетність, але що є причиною цієї причетності і що означає бути причетним, сказати не можуть; інші говорять про сполучення, [10] як-от Лікофрон, який каже, що наука — це сполучення знання й душі; а треті стверджують, що життя — це поєднання або зв’язок душі з тілом. Однак те саме можна сказати у всіх випадках; адже і бути здоровим означатиме сполучення, або зв’язок, або поєднання душі та здоров’я, і те, що мідь є трикутником, [15] означатиме поєднання міді й трикутника, і бути білим означатиме поєднання поверхні й білості. Причина ж полягає в тому, що шукають слово, яке б об’єднувало можливість і дійсність і водночас вказувало на відмінність між ними. Проте, як було вже сказано[122], найближча матерія і форма є одним і тим самим, одне існує потенційно, а друге — в дійсності, тож шукати [20] причину єдності матерії і форми — це, можна сказати, те саме, що шукати причину єдності речі загалом. Адже кожна річ є певною єдністю, і можливе та дійсне певним чином єдині, тож немає ніякої іншої причини єдності, окрім рушійної причини, яка робить можливе дійсним. Натомість усі речі, що не мають матерії, є безпосередньо чимось єдиним.
Книга IX (Θ)
[1045β] [27] Отже, про те, що існує первинно, і про те, до чого відносяться всі категорії сущого, тобто про сутність, сказано[123]. Адже про існування всього іншого — [30] кількості, якості і того, про що говориться подібним чином, — говориться у зв’язку з поняттям сутності; адже всі подібні судження міститимуть в собі також поняття сутності, як ми вже відзначали у наших розміркуваннях передніше[124]. Оскільки ж про суще говориться, з одного боку, як про одиничну річ, або якість, або кількість, а з іншого ж боку, в сенсі можливості та дійсності, а також здійснення, розглянемо також питання про можливість [35] та дійсність, і насамперед про можливість в її власному сенсі, хоча щодо цілей нашого теперішнього дослідження він не є найбільш істотним; [1046α] [1] адже можливість і дійсність охоплюють не лише те, що перебуває у русі. Але після того, як ми скажемо про можливість у цьому сенсі, ми дамо також визначення дійсності[125] і разом із цим розглянемо інші значення можливості.