Здається, що те, що ми називаємо не певною річчю, а натомість похідним від неї ім’ям — наприклад, ящик не деревом, а дерев’яним, [20] рослина не землею, а земляною (тобто таким, що росте із землі), і землю знову ж таки, якщо з нею справа стоїть таким чином, не чимось іншим, а натомість іменем похідним від того іншого, — то та річ у сенсі можливості загалом завжди є пізнішою. Наприклад, ящик є не земляним і не землею, а дерев’яним, позаяк дерево потенційно є ящиком і воно — матерія ящика, причому дерево взагалі є матерією ящика взагалі, а матерією цього конкретного ящика є це конкретне дерево. Якщо ж існує щось перше, [25] що вже не називається похідним від іншого ім’ям, це і є перша матерія; наприклад, якщо земля виникає із повітря, то повітря не є вогнем, але виникає з вогню, то вогонь є першою матерією, що не є певною конкретною річчю. Так, предмет, якому щось приписується, або субстрат, розрізняють залежно від того, є він певною конкретною річчю чи ні. Наприклад, людина, [30] або тіло, або душа виступає субстратом певних властивостей, або характеристик, а властивості — це освічене та біле. Так, того, хто стає освіченим, називають не освіченістю, а освіченим, і людину — не білістю, а білою, або не ходою чи рухом, а тим, хто йде чи рухається, як-от у вищенаведеному випадку з похідною назвою. Тож там, де справа стоїть таким чином, останнім субстратом є сутність; натомість там, де [35] справа стоїть не так, а предикат є певною формою і чимось цим, останній субстрат є матерія і матеріальна сутність. Тож виходить, що правильно щось називається похідним іменем відповідно до матерії і станів, [1049β] [1] оскільки і те, і друге є чимось невизначеним. Отже, про те, коли варто говорити, що річ існує потенційно, і коли ні, сказано достатньо.
Виходячи з нашого визначення[129] того, в яких значеннях говориться про передніше чи передування, [5] очевидно, що дійсність передує можливості, або здатності. Я маю на увазі, що вона передніше не тільки тієї певної здатності, яку називають началом зміни в іншій речі або в самій собі як іншій, але й будь-якого начала руху або спокою. Адже і природа належить до того самого роду, що й здатність; вона є началом руху, але [10] не в іншій, а в самій собі як іншій речі. Отож дійсність передує будь-якому подібному началу і за визначенням, і за сутністю; натомість за часом вона почасти передує, почасти ні.
Те, що дійсність передує за визначенням, зрозуміло. Адже первинне можливе є можливе тому, що воно здатне здійснитися, наприклад, під тим, що здатне будувати, я маю на увазі те, що може будувати, [15] під здатним бачити — те, що може бачити, під видимим — те, що можна побачити; і те саме твердження стосується інших випадків, тому визначення та пізнання дійсного має передувати пізнанню можливого.
За часом же дійсність передує можливості в такому сенсі: передує можливому те дійсне, що тотожне з ним за видом, але не за числом. Я маю на увазі те, що матерія, сім’я, і те, що здатне бачити, які потенційно є людиною, і хлібом, і тим, що бачить, а в дійсності поки що ні, передують у часі цій людині, [20] що вже існує в дійсності, а також хлібу, і тому, що бачить; але їм також передують у часі інші сущі в дійсності, з яких вони виникли. Адже завжди із потенційно сущого [25] виникає суще в дійсності під дією іншого сущого в дійсності. Наприклад, людина виникає із людини, освічений — під впливом освіченого, тож завжди є спочатку щось, що приводить у рух, а цей рушій вже існує в дійсності. І як ми вже говорили в наших поясненнях щодо сутності[130], все, що виникає, виникає з чогось, під дією чогось, і воно є з ним одного й того самого виду.
Тому вважається, [30] що не можна бути будівничим, нічого не побудувавши, або кіфаристом, ніколи не граючи на кіфарі; адже той, хто навчається грати на кіфарі, навчається, граючи на ній, і так само інші, хто навчаються. На цьому засноване софістичне спростування думки, що той, хто не володіє наукою, може робити те, чого стосується наука, адже, мовляв, той, хто навчається, ще не володіє знанням. [35] Проте, оскільки якась частка того, що народжується, вже народилася, і якась частка того, що взагалі приводиться у рух, уже зрушилася (це показано в поясненнях щодо руху[131]), [1050α] [1] тож і той, хто навчається, мабуть, має вже володіти якоюсь часткою науки. Отже, принаймні і з цих міркувань очевидно, що дійсність і в цьому відношенні передує можливості за виникненням і в часі.