Отож у всіх цих випадках мірою і началом є щось єдине і неділиме, адже навіть у вимірюванні ліній використовується як неподільне довжина ступні. Справді, скрізь як міру шукають щось єдине і неділиме, а таким є [35] щось просте або за якістю, або за кількістю. І там, де вважається, що неможливо щось відняти або додати, це і є точною мірою (а тому найточнішою є міра числа; [1053α] [1] позаяк одиниця вважається неділимою у всіх відношеннях); в інших випадках наслідують такому способу визначення міри: адже у стадія, у таланта та загалом чогось великого можна непомітно щось додати або щось відняти, радше ніж у чогось меншого. [5] Тому коли при поділі доходять до чогось, від чого за відчуттями не можна нічого відняти, це й роблять мірою — і для рідин, і сипких речовин, і важких речей, і величин; а далі відповідно вважають, що знають кількість, коли знають її, користуючись цією мірою. Також рух вимірюють простим і найшвидшим рухом (позаяк він триває найменший час); [10] тому й у вченні про небесні світила є така одиниця, що виступає началом і мірою (бо виходять із припущення, що рух неба є рівномірний і найшвидший рух, а за ним вже судять про рух всіх інших тіл), в музиці ж — це чверть тону (як найменший інтервал), а в людській мові — буква. Тож усе це є приклади одиниць у такому сенсі, тобто не як щось спільне для всіх цих випадків, а в такому сенсі, як ми це пояснили.
Утім, не завжди [15] існує лише одна за числом міра, але інколи їх буває і більше: так, наприклад, чверті тону є дві (що відрізняються не на слух, а за пропорціями), і звуків, якими ми вимірюємо, також більше, і діагональ квадрата та його сторона вимірюються двома [мірами], і так само всі подібні величини.
Отже, єдине є мірою всіх речей, тому що ми пізнаємо, із чого складається сутність, коли ділимо [20] або за кількістю, або за видом. І єдине тому є неділимим, що перше з кожного роду речей є неділимим. Проте не все є неділимим однаково, наприклад, якщо взяти ступню та одиницю: адже остання є неділимою у всіх відношеннях, а першу слід віднести до речей неділимих лише для чуттєвого сприйняття, як уже було сказано[138], позаяк, мабуть, усе суцільне ділиться.
Міра завжди однорідна [25] із тим, що вимірюється, адже мірою величин є величина, зокрема мірою довжини є довжина, ширини — ширина, звуку — звук, ваги — вага, одиниць — одиниця. Але не можна у всіх випадках формулювати за такою аналогією, скажімо, не можна сказати, що мірою чисел є число, адже тут немає повної аналогії, оскільки в цьому випадку це так само, якби казали, що мірою одиниць є одиниці, [30] а не одиниця, позаяк число є множина одиниць.
Знання і чуттєве сприйняття ми також називаємо мірою речей з тією самої причини, оскільки ми пізнаємо щось з їхньою допомогою, хоча вони є радше те, що вимірюють, ніж те, чим вимірюють. Але в цьому випадку це подібно до того, наче ми дізналися від іншого, хто нас вимірює, якого ми зросту, [35] тому що до нас стільки-то разів прикладали лікоть. Протагор називає людину мірою всіх речей, імовірно, маючи на увазі «людину обізнану» або «людину, яка сприймає», [1053β] [1] тобто про них можна так говорити, тому що вони володіють або знанням, або чуттєвим сприйняттям, про які ми щойно сказали, що вони є мірою суті речей. Тож ці слова по суті нічого не говорять, хоча здається, що вони мають аж надто глибокий зміст.