З необхідністю мають бути правильними також інші визначення протилежностей. Адже найбільша відмінність — це повна [25] відмінність, бо не може бути нічого ще більш відмінного за межами того, що відрізняється за родом і за видом. Адже, як ми вже показали[145], не має сенсу говорити про щось відмінне за межами роду, тоді як відмінність між речами відмінними за видом є найбільшою. Протилежностями також є речі найбільш відмінні в межах того самого роду (бо повна відмінність між ними є найбільшою). Також протилежними є речі найбільш відмінні в одному й тому самому сприйнятливому матеріалі [30] (адже у протилежностей одна й та сама матерія), та, врешті, найбільш відмінні речі, що підпадають під одну й ту саму здатність (адже наука про один рід також одна), і повна відмінність між ними найбільша.
А перша протилежність — це володіння й позбавленість, але не будь-яка позбавленість (адже про позбавленість говориться різноманітно), [35] а цілковита позбавленість. Інші ж протилежності називатимуться відповідно до цих: одні тому, що містять їх у собі; другі тому, що породжують або здатні породжувати їх; треті тому, що набувають або втрачають ці або інші протилежності. Отже, існують такі види протиставлення як суперечність, позбавленість, протилежність та відношення, [1055β] [1] при цьому перший з них — суперечність. І якщо між членами суперечності немає нічого проміжного, тоді як між протилежностями щось може бути, то, вочевидь, суперечність і протилежність — не одне й те саме. Позбавленість є певною суперечністю; адже позбавленим — або взагалі, або в певному відношенні — ми називаємо, з одного боку, те, що взагалі нездатне щось мати, [5] з іншого боку, те, чому властиво мати щось від природи, але воно його не має (ми говоримо про різні значення позбавленості, які вже було розібрано в іншому місці[146]); отож позбавленість є певною суперечністю або нездатністю, яка визначається матерією членів суперечності або пов’язана з нею. Тому в суперечності немає нічого проміжного, натомість у позбавленості інколи буває: адже все або є рівним, [10] або не є рівним, та не все є рівним або нерівним, а якщо так, то лише в тому, що вміщує в себе рівне. Тож якщо виникнення для матерії починається від протилежностей і відбувається або через форму та володіння формою, або через позбавленість форми та образу, то зрозуміло, що будь-яка протилежність завжди пов’язана з позбавленістю, [15] проте, мабуть, не завжди позбавленість веде до утворення протилежності (причина ж цього полягає в тому, що позбавлене може бути позбавлено багатьма способами); адже протилежності — це те, із чого як крайнього починаються зміни.
Це ясно також з індуктивного умовиводу. Справді, у будь-якій протилежності один член є позбавленістю іншого, хоч і не у всіх випадках однаково: так, нерівність — це позбавленість рівності, неподібність [20] — позбавленість подібності, а вада — позбавленість чесноти. Але відмінність між ними така, про яку ми вже говорили[147]: в одному випадку ідеться про позбавленість, якщо щось просто позбавлене чогось, в другому — якщо щось позбавлене чогось у певний час або в певній частині (наприклад, у певному віці або в головній частині), або у всіх відношеннях. Тому в деяких випадках є щось проміжне (і буває, що людина є ані хорошою, ані поганою), в інших немає (так, число має бути або непарним, або [25] парним). Окрім того, одні протилежності мають визначений субстрат, інші ні. Отож зрозуміло, що один із членів протилежності завжди отримує назву відповідно до позбавленості; проте достатньо, якщо це правильно щодо перших протилежностей та їхніх родів, наприклад, єдиного і множини, адже інші зводяться до цих. [30]
Оскільки щось одне має одну протилежність, то може виникнути питання, як протистоять єдине й множина, а також як рівне протистоїть великому й малому. Адже якщо у протиставленні ми завжди вживаємо «чи», наприклад, «щось є біле чи чорне», та «щось є біле чи ні» (ми ж не говоримо, «чи є щось людиною чи білим», хіба тільки [35] виходячи з певного припущення та запитуючи, наприклад, «прийшов Клеон чи Сократ»; позаяк таке взаємозаперечення не є необхідним у жодному роді, а натомість форма питання походить із питання про протилежності; адже лише протилежності не можуть бути наявними воднораз, що власне й використовується у запитанні «прийшов один чи другий». [1056α] [1] Адже якби вони могли прийти разом, тоді це питання було б смішним; але якби могли, то це також підпадає під протиставлення одного й множини, наприклад, «чи прийшли обидва чи один із них»).