Далі, розглядати начала доведення є справа однієї науки чи декількох? Адже якщо [25] однієї, то чому це справа мудрості більше ніж будь-якої іншої науки? Якщо ж декількох, то які науки слід вважати такими? Далі, чи є мудрість наукою про всі сутності, чи ні? Якщо не про всі, то складно пояснити про які саме; якщо ж вона є наукою про всі сутності, то незрозуміло, як може та сама наука охоплювати кілька предметів.
Далі, чи є мудрість наукою тільки про сутності, чи також [30] про побіжні властивості? Адже якщо стосовно побіжних властивостей докази можливі, то стосовно сутностей ні. Якщо ж це різні науки, то якою є кожна з них і якою з двох є мудрість? Адже якщо вважати мудрість наукою, що користується доказами, то вона є наука про побіжні властивості; натомість якщо вона є наука про перші начала, вона є наукою, що займається сутностями.
Проте не слід вважати, що шукана наука є наукою про причини, [35] про які йшлося у «Фізиці»[153]. Вона не є наукою про кінцеву мету (адже кінцевою метою є благо, і воно стосується царини практичних дій та речей, що перебувають у русі; благо — це найперше, що приводить у рух — адже в цьому полягає природа мети, — а відносно нерухомого не може бути нічого попереднього, що приводило б його у рух). Загалом важко сказати, чи є шукана нами зараз наука наукою про чуттєві сутності, чи ж ні, а натомість про якісь інші. [1059β] [1] Якщо про інші, то це могли б бути або ідеї, або математичні предмети. Але ж ми знаємо, що ідеї не існують. Хоча складно сказати, навіть якщо припустити, що вони існують, чому також з іншими речами, ідеї яких існують, [5] справа стоїть не так, як-от із математичними предметами. Я маю на увазі, що математичні предмети розміщують між ідеями та чуттєвими речами як щось третє, опріч ідей та чуттєвих речей, що нас оточують. Проте немає ніякої третьої людини і ніякого третього коня, окрім самої по собі людини та одиничних речей. Якщо ж справа стоїть не так, як говорять, [10] то чим тоді має займатися математик? Адже не чуттєвими речами, що нас оточують; бо жодна з цих речей не є подібною до того, знання чого прагнуть математики. Також шукана зараз наука не є наукою про математичні предмети (адже жоден із них не існує окремо). Проте не є вона і наукою про чуттєві сутності, оскільки останні є минущими.
Загалом може виникнути питання, [15] якій науці належить займатися проблемами, що стосуються матерії математичних предметів. Справді, це не є ані справою фізики (позаяк фізика займається тим, що має в самому собі начало руху і спокою), ані науки, що розглядає докази та пізнання, оскільки її предметом [20] є саме докази і пізнання. Отже, лишається тільки одне, а саме те, що їх розглядом займається філософія, про яку ми говоримо.
Можна також запитати, чи не слід вважати, що предметом шуканої нами науки є ті начала, які деякі називають елементами; позаяк за загальною думкою вони входять до складу речей, що з них утворюються. Утім, радше може видатися, [25] що предметом шуканої науки має бути загальне; адже будь-яке визначення і будь-яка наука мають справу із загальним, а не з останніми видами, тобто одиничними речами; тож якби це було так, то вона була б наукою про перші роди. А такими виявилися б суще та єдине; справді, адже можна погодитися з тим, що вони найбільшою мірою охоплюють усе, що існує, і найбільше підстав вважати їх началами, оскільки [30] вони за своєю природою є переднішими за все, бо з їх знищенням водночас руйнується і все інше. Адже все є сущим і єдиним. Але якщо вважати їх родами, то їм необхідно мають приписуватися видові відмінності, натомість жодному роду не приписується видова відмінність, а тому здається, що їх не слід вважати ані родами, ані началами. Крім того, якщо радше [35] простіше є началом менш простого, а останнє з того, що обіймається родом, є простішим за рід (бо воно є неділимим, тоді як роди діляться на багато відмінних між собою видів), то може здаватися, що радше види є началом, ніж роди. Проте оскільки разом із родами руйнуються і види, то більше підстав вважати началами саме роди. Справді, адже разом із родами руйнується і все інше. [1060α] [1] Отже, ці та інші подібні питання викликають труднощі.
Чи варто покладати існування чогось, окрім одиничних речей, чи шукана наука є наукою про них? Але ж їхня кількість безмежна. [5] Утім, окрім одиничних речей існують принаймні роди і види, однак ні ті, ні другі не є предметом шуканої наразі науки. І вже було сказано, чому це неможливо[154]. Загалом це складне питання, чи слід прийняти існування якихось інших сутностей, окрім чуттєвих, тобто речей, що нас оточують, чи саме вони дійсно існують і [10] ними займається мудрість. Але ж, здається, ми шукаємо якусь іншу сутність і перед нами стоїть саме це питання, тобто з’ясувати, чи є щось, що існує окремо саме по собі і не належить до чуттєвих речей. Далі, якщо поруч із чуттєвими сутностями існує якась інша сутність, то поруч із якими із чуттєвих сутностей слід покладати її існування? [15] Адже чому її слід покладати поруч із людьми або конями радше ніж поруч з іншими тваринами або неживими речами загалом? З іншого боку, припускати окрім чуттєвих і минущих сутностей рівних їм за числом інших вічних сутностей, далебі, суперечить здоровому глузду. Якщо ж шукане наразі начало не є чимось, що існує окремо від тіл, [20] то найвірогідніше таким началом є матерія? Вона, щоправда, не існує в дійсності, проте існує потенційно. І здається, що радше важливішим за неї началом є форма та образ; однак форма є минущою, а тому взагалі немає вічної сутності, що існує окремо і сама по собі. Але ж це безглуздо. Здається все ж таки, що таке начало і така сутність існують і їх шукають, мабуть, [25] найбільш обізнані мислителі саме як такі, що існують. Адже як можливий порядок, якщо не буде чогось вічного, окремого й сталого?