Далі, якщо існує таке начало і така сутність, природу яких ми зараз намагаємося з’ясувати, і воно є єдине начало для всього і одне й те саме для вічного та минущого, то виникає питання, чому, [30] хоча вони походять від одного й того самого начала, одні речі є вічними, а інші ні. Адже це безглуздо. Якщо ж минущі речі мають одне начало, а вічні — друге, і якщо начало минущих речей є вічним, то так само виникає питання: чому, якщо начало є вічним, речі, що походять від цього начала, не є також вічними? Якщо ж минущі речі мають якесь інше начало, то доведеться припустити, що це начало матиме ще якесь інше, і так продовжуватиметься до безконечності.
Якщо ж покладати, що началами є ті, що вважаються найбільш нерухомими, тобто суще і єдине, то насамперед виникає питання: якщо кожне з них не означає певну «цю» річ і сутність, [1060β] [1] то як вони можуть існувати окремо і самі по собі? Але ж ми шукаємо саме такі вічні і перші начала. Якщо кожне з них є певна «ця» річ і сутність, то тоді все суще є сутностями, адже [5] про все говориться як про суще (а про певні речі також як про єдине); але твердження, що все суще є сутністю, є хибним. Далі, як можуть бути істинними твердження тих, хто каже[155], що першим началом і сутністю є єдине, і що з єдиного і матерії спочатку виникає число, і його вони називають сутністю? [10] Адже яким чином, скажімо, слід мислити як єдине двійку та будь-яке інше складне число? Про це вони не говорять і, власне, це нелегко пояснити.
Якщо ж вважати началами лінії або речі з ними пов’язані (я говорю про первинні площини), то вони не є окремими сутностями, а натомість це перерізи й поділи, тобто [15] перерізи площин, і поділи тіл (а точки — поділи ліній), а крім того, вони постають як межі тих самих речей. Усі вони перебувають в інших речах, і ніщо з цього не існує окремо. Врешті, незрозуміло, як говорити про сутність єдиного і точки? Адже будь-яка сутність виникає, а точка ні, бо точка — це поділ.
Ще одне питання [20] постає у зв’язку з тим, що будь-яка наука має справу із загальним і «таким», тобто певною якістю, натомість сутність не є щось загальне, а радше певна «ця» річ, що існує окремо, тож якщо є наука про начала, то як зрозуміти те, що начало є сутністю?
Далі, чи існує щось окрім конкретного цілого, чи ні (я кажу про матерію і [25] те, що з нею поєднується)? Адже якщо ні, то все, що перебуває в матерії, є минущим. Однак якщо щось існує, то це, мабуть, є форма і образ. І в яких випадках форма існує окремо, а в яких ні, визначити важко. Адже в деяких випадках очевидно, що вид не існує окремо, наприклад, у випадку будинку.
Врешті, чи є начала одними й тими самими за видом або за числом? Адже якщо за числом вони є одним, [30] то і все буде одним і тим самим.
Наука філософа є наукою про суще як суще взагалі, а не про якусь його частину, про суще ж говориться в багатьох значеннях, а не в одному. Отже, якщо між цими вживаннями немає нічого спільного, крім лише імені, то суще не є предметом однієї науки (бо тоді всі види сущого не належать [35] до одного роду). Якщо ж між ними є щось спільне, то суще може бути предметом однієї науки. Схоже, отже, що про суще говориться у згаданий спосіб, як-от про «лікарське» та «здорове»; адже обидва слова вживаються у багатьох значеннях. [1061α] [1] Але кожне вживається у певному значенні й відповідно в одному випадку воно стосується, наприклад, лікарської науки, у другому — здоров’я, у третьому — чогось іншого, але в кожному випадку — одного й того самого. Так, лікарським називають вислів і ніж, тому що один походить від науки [5] лікування, а другий корисний для неї. Так само говориться і про здорове: одне називається так, тому що воно вказує на здоров’я, друге — тому, що воно його створює. Отож таким самим чином говориться і про все суще: про кожне суще говориться як про суще, тому що щось є або властивістю, або станом, або устроєм, або рухом, або [10] чимось іншим подібним. Оскільки ж усе суще підводиться під одне й спільне поняття, то й кожну протилежність можна підвести під перші відмінності й протилежності сущого, чи першими відмінностями сущого є множина та єдине, чи подібність і неподібність, чи [15] щось інше; вважатимемо їх уже розглянутими. І немає ніякої різниці між підведенням сущого під поняття сущого чи поняття єдиного. Адже навіть якщо вони не є тотожним, а натомість різними, вони принаймні можуть переходити одне в одне; бо те, що є єдиним, є якимось чином і сущим, а суще — єдиним.