[35] Будь-яка наука шукає певні начала й причини для кожної з речей, які вона пізнає, [1064α] [1] наприклад, медична, спортивна та кожна з інших прикладних та математичних наук. Справді, кожна з них, обмежуючись певним родом речей, займається ним, як наявним і сущим, але не як сущим, бо цим займається інша, відмінна від цих наука. Із згаданих же наук кожна пізнає певним чином щосність у кожному роді і потім намагається виявити інші властивості з більшою чи меншою точністю. При цьому одні науки пізнають щосність за допомогою чуттєвого сприйняття, інші — покладаючи як припущення. Звідси зрозуміло, що не може бути доказів щодо сутності та щосності.
[10] Оскільки існує наука про природу, то очевидно, що мають існувати також відмінні від неї практична та прикладна науки. Адже для прикладної науки начало руху — в тому, хто створює, а не в тому, що створюється, і це або мистецтво, або якась інша здатність. І так само для практичної науки рух радше не в дії, а в [15] тих, хто діє. Наука натурфілософа є наукою про речі, що мають начало руху в самих собі. Отож звідси зрозуміло, що вона не має бути ані практичною, ані прикладною, а натомість умоглядною (бо вона необхідно має потрапляти в один із цих родів). І оскільки кожна з наук необхідно [20] має певним чином знати щосність і спиратися на знання цього начала, не повинно лишитися без уваги, як тому, хто вивчає природу, слід давати визначення і як йому слід розуміти визначення сутності — як «кирпате» чи радше як «увігнуте». Адже із них поняття кирпатого включає в себе матерію речі, тоді як поняття увігнутого відділяє річ від матерії; [25] адже кирпатість проявляє себе в носі, а тому її поняття мислить її разом із носом, адже кирпате — це увігнутий ніс. Тому зрозуміло, що визначення плоті, ока й інших частин тіла завжди має включати в себе матерію.
Оскільки є певна наука про суще як суще й таке, що існує окремо, слід розглянути, чи є фізика [30] тією самою наукою, що й ця, чи радше вони є різними. Отже, фізика є наука про речі, що мають начало руху в самих собі; математика ж є умоглядною наукою про предмети, що лишаються сталими, але не існують окремо. Отож існує певна відмінна від обох цих наука про те, що існує окремо, і є нерухомим, звичайно, якщо [35] існує якась така сутність, тобто окрема й нерухома (а ми, власне, намагатимемося її виявити). І якщо існує якась така природа серед сутностей, то тут мало б існувати й божественне, і воно було б першим і найголовнішим началом. [1064β] [1] Отже, маємо три роди умоглядних наук: фізика, математика і теологія. Умоглядні науки є вищим родом наук, а найвищою з цих трьох є названа останньою, бо її предметом є найцінніше [5] суще, а вищою чи нижчою кожна наука називається з огляду на цінність свого предмета.
Може виникнути питання, чи слід вважати науку про суще як суще загальною чи ні. Адже кожна з математичних наук є наукою про один певний рід речей, натомість загальна математика займається ними всіма. Якщо ж природні сутності є першими із сущих, то першою серед наук мала б бути фізика. Проте, якщо існує інша природа і сутність, окрема й нерухома, то має бути й інша наука про неї, передніша за фізику і загальна, тому що вона є переднішою.
Оскільки про суще взагалі говориться у кількох значеннях, одне з яких є те, про що говориться, що воно існує побіжно, — варто насамперед розглянути суще у цьому сенсі. Очевидно, що жодна з наук, успадкованих нами від попередників, не займається побіжним. Так, будівництво не розглядає те, що може статися з мешканцями [20] будинку (наприклад, тяжко їм житиметься там чи навпаки). І те саме можна сказати про ткацтво, чоботарство чи кухарство. Натомість кожна з цих наук розглядає тільки належне їй, тобто те, що веде до її власної мети. Що ж до питань на кшталт: «якщо той, хто знається на музиці, стає письменним, то він буде разом [25] і тим, і другим, хоча не був таким раніше; натомість те, що не існує завжди, мало виникнути; отож він мав стати воднораз тим, хто знається на музиці, й письменним», — то такі питання не розглядає жодна із загальноприйнятих наук, окрім софістики. Адже лише вона займається побіжним, а тому Платон не був несправедливий, сказавши, що софіст [30] витрачає час, гадкуючи про несуще[160]. Стане цілком очевидно, що про побіжне не може бути жодної науки, якщо ми спробуємо з’ясувати, що таке побіжне.