- Фотідо, візьми речі нашого гостя й занеси їх обережно в оту кімнату! Цотім принеси швиденько з комори олії для натирання, рушник і взагалі все, що потрібно, і заведи гостя в найближчу лазню. Він-бо стомився від довгої й тяжкої дороги.
24. Коли я почув таке, врахувавши скупість Мілона, і, щоб прихилити його більше до себе, кажу: - У мене все це є, бо звик мати при собі. І дорогу до лазні легко зможу розпитати. Але найбільшу маю турботу, щоб мій коник, який благополучно доставив мене сюди, був забезпечений кормом. Тим-то, Фотідо, візьми оці грошенята й купи йому сіна та ячменю.- Після того, як мої речі були складені у відведеній мені кімнаті, я пішов у лазню. По дорозі звернув на базар, щоб купити щось із їжі. Там побачив виставлену на продаж чудову рибу. Розпитую про ціну. Продавець заправив сто срібняків. Торгуюсь і нарешті купую рибу за двадцять денаріїв(30). Виходячи з ринку, натикаюсь на Піфія, свого шкільного товариша з Афін. Спочатку він досить довго приглядається до мене, а впізнавши, кидається на шию, міцно обіймає, цілує сердечно: - Мій Луцію,- вигукує,- давненько ми не бачилися! Либонь, з того часу, як попрощалися з Клітієм, нашим учителем. Що тебе сюди принесло? - Завтра дізнаєшся,- відказую,- але що це? Поздоровляю тебе з високою посадою. Бачу при тобі почет з пучками різок і сам ти в одязі, який носять урядовці.- Продовольством займаюся,- пояснює він,- я на посаді едила(31). Якщо бажаєш купити щось, можу стати в пригоді.- Відмовляюсь я від його послуг, тому що вже вдосталь запасся рибою. Але Піфій, помітивши в моїх руках кошик, починає перебирати рибу, щоб краще її розгледіти, і питає: - То за скільки ти купив це паскудство? - Ой, ледве мені вдалося видерти за двадцять денаріїв.
25. Почувши таке, він миттю хапає мене за праву руку і тягне назад на ринок.- То в якого негідника ти купив цей непотріб? - Я показую йому на старигана, який сидів у кутку. На нього він прожогом накидається й починає грізним голосом, як і годиться едилові, гримати: - Ех ти, сякий-такий! То ти дереш шкуру з наших друзів і взагалі зі всіх приїжджих? Продаєш утридорога нікудишню рибу? Такі, як ти, заповзялись дорожнечею продуктів перетворити оце місто, квітку Фессалії, у кам'яну пустелю! Стривай-но! Безкарно це тобі не пройде! Я так усиплю, що затямиш, як обдурювати покупців! - І, висипавши [32] з мого кошика рибу, каже своєму помічникові розтоптати її. Задоволений такою суворістю свого розпорядження, мій Піфій прощається зі мною: - Як гадаєш, Луцію, для старого, мабуть, така, ганьба достатня покара? - Спантеличений цією подією і прямо-таки приголомшений, я поспішаю в лазню, втративши завдяки рішучим діям товариша-мудрагеля і гроші, і вечерю. Викупавшись, вертаю назад у господу Мілона і в свою кімнату.
26. Входить раптом служниця Фютіда й каже: - Господар просить.- Але я, знаючи ощадливість Мілона, чемно вибачаюсь, мовляв, втому після подорожі розжене краще сон, ніж їжа. Одержавши таку відповідь, він сам заходить у мою кімнату, бере мене за руку й намагається ласкаво відвести до себе. І коли я загаюся, скромно упираюсь, він заявляє:
- Не відступлю звідси, поки не погодишся,- і клятвою . підтверджує свої слова. Ну що ж, рад не рад я підкоряюсь його впертості. Він веде мене до свого тапчана. Коли я сів, починає розпитувати: - То як же поживає мій Демея? Що поробляє його жінка? Як там його діти? Як маються домашні? - Розповідаю докладно про все. Далі він розпитує про мету моєї подорожі. Коли і це я сумлінно виклав, він замучує мене розпитуваннями про моє рідне місто, про знатних його громадян, навіть про самого правителя(32). А я, до знемоги натомлений виснажливою дорогою, а також заморений безконечним потоком запитань, засипаю на півслові і, повністю вибитий із. сил, ледь повертаю язиком. Помітивши це, Мілон нарешті мене відпускає. Так я звільнився від пустої балаканини й голодної вечері в гидкого старигана, обтяжений сонливістю, а не їжею, бо ж ситий був одним базіканням. Повернувшись у кімнату, я знайшов нарешті бажаний спочин.
Книга друга
1. Як тільки сонце знову розвіяло ніч і настав день, я випірнув зі сну і з постелі. Взагалі-то я людина неспокійної вдачі і надмірно жадібний пізнавати все дивовижне й рідкісне. Усвідомлюючи, що перебуваю в самому серці Фессалії, визнаної одностайно батьківщиною чорної магії, зрозумів тепер, чому історія, що її розповів незрівнянний попутник Арістомен, бере початок саме з цього [33] краю. Мучила мене жадоба знань, з цікавістю оглядав, я все, що мене оточувало. І не було в цьому місті нічого такого, що я вважав би за те, чим воно було насправді, а все здавалось мені перетвореним у щось інше чаклунськими заклинаннями. Так, камені, по яких я ступав, ввижались мені окам'янілими людьми, птахи, щебетання яких я слухав,- опереними людьми, дерева, що росли навколо мурів міста,- людьми, покритими листям. Мені марилось, ніби джерельна вода б'є з людських тіл, здавалося, що статуї й картини почнуть ходити, стіни ось-ось промовлять, воли та інша худоба віщуватимуть, а з самого неба, з його сонячних просторів раптом полине якесь провіщення.