Що скажуть майбутні покоління про час, у якому люди поголовно вірили в це? Не тільки члени зондеркоманд, але й члени команд, котрі рили ями смерті, для того щоб вижити в Освенцімі повинні були пройти через серію чудес, як це, наприклад, трапилося з жидом грецького походження Маврикієм Бенрубі: "Десять ям були готові прийняти мучеників. Поруч із цими відкритими ямами було ще декілька, засипаних землею; вони тяглися в зоні метрів на 300. Було видно, що засипали їх нещодавно. Ґрунт навколо був заляпаний світлим застиглим жиром, змішаним із кров'ю. Одержавши наказ, капо розділив нас на 2 групи. Деякі з наших товаришів схопили кирки й лопати і скочили до ям. Я з іншими товаришами пристав до зондеркоманди, щоб транспортувати трупи. Члени зондеркоманди зустріли нас градом каменів і піддали нас усім мислимим приниженням. Вони сміялися й бавилися, як злочинці, бажаючи цим сподобатися своїм спільникам — есесівцям. Стисло кажучи, це була подоба нацистського режиму в мініатюрі. У моїй команді нас лупцювали всі: капо, есесівці, зондеркоманда, а потім нас жбурнули на купу трупів, потішаючись над нашим страхом. Есесівці стріляли нас і щодня нам доводилося тягати наших убитих товаришів у табір, щоб вони були враховані на вечірній перевірці".
Уявимо собі: із червня 1942 р. по січень 1945 р. есесівці постійно стріляли копальників ям, і ті були змушені щодня тягати трупи вбитих товаришів у табір, проте Бенрубі 2,5 роки залишався в такій команді живий!
Ще більші дива, ніж ті, що відбувалися в Освенцімі, знадобилися Рудольфові Редеру, щоб вижити в Бельзеці, оскільки з 600 тис. ув'язнених там жидів жоден, згідно з Когоном/Лангбайном/Рюкерлем, не залишив цей жахливий табір живим. Ізраїльський дослідник Іцхак Арад на стор. 266 своєї книги про "фабрику смерті" повідомляє нам ще про п’ятьох, що вижили в Бельзеці. Редер, виходить, був один з п'яти. Незважаючи на те, що йому було 60 років, його направили в робочу групу жидів. Кілька місяців він жив серед "безсердечних монстрів, які із садистською насолодою робили нечувані злодіяння", і пережив не менше 80 акцій знищення, що змушує сполотніти від заздрості Филиппа Мюллера й Симона Візенталя.
Одного разу "безсердечні монстри" послали Редера з есесівцем за покупками. По дорозі есесівець заснув і Редер утік.
Про квазі-диво повідомила 5 серпня 1993 р. монреальська "The Gazette":
"Одинадцятирічним підлітком Моше Пеєр не менше шести разів побував у ГК КТ Берген-Бельзен. І щоразу залишався живим, спостерігаючи весь жах умирання чоловіків, жінок і дітей, посланих з ним у ГК. До цього дня Пеєр не знає, як це він зміг пережити отруєння газом і не померти".
Ми цього теж не знаємо. Але не тільки маленький Моше виявився стійким проти отруєння синильною кислотою. Газета оповідає далі:
"Пеєр і його сестра та брати — усе залишилися живі, і за ними ходили дві табірні жінки. А після війни Пеєр зустрівся зі своїм батьком і з його дружиною".
Закінчимо розгляд цієї дивної серії чудес заявою, зробленою базельським "Жидівським оглядом Макобі" у номері від 11 листопада 1993 р., у якому говориться:
"Кожна жидівська людина, що походить від нашої парши (Parscha), може жити, знаючи, що жидівський народ не залежить від законів природи".
XIII. Число 6 мільйонів
Разом із ГК перетворилося на міф і число 6 млн. Але подивимося, звідки воно взялося. Уперше воно спливає в показаннях двох НС середньої ланки — у Дітера Вісліцені й Вільгельма Хеттля.
Вісліцені був шефом гестапо у Братиславі, свої свідчення він давав чеським комуністам, які його жахливо катували. Ціна таких визнань, природно, дорівнює нулю. Вісліцені міг назвати й 60 млн., аби тільки припинити тортури.
Хеттль був співробітником Адольфа Ейхмана в Головному управлінні держбезпеки. Про 6 млн. він, нібито, чув від Ейхмана. Після зникнення свого шефа Хеттль вирішив виплутатися з труднощів, зваливши на Німеччину провину, якої від нього зажадали союзники. Він був нагороджений за співпрацю: з нього не впала жодна волосина. Ейхмана ж в 1960 р. вивезли з Аргентини до Ізраїлю, де на показовому процесі світова судова бюрократія перетворила його в монстра і в 1962 р. знищила.