Щодо снігу є ще й інші повір’я. Кажуть, наприклад, що сніг — це пара, яка виходить з димом і замерзає у повітрі (Луцький повіт); що він походить від дощу, який замерзає (там же); що він приготовляється на небі і тоді його розсипають по землі святі (Ушицький повіт); що на небі зберігаються особливі величезні запаси снігу, який скидають на землю лопатами янголи то навмисне, то прочищаючи собі шлях (Грубешівський повіт). Повір’я деяких місцевостей Ушицького повіту наближені до тих повір’їв великоросів, які художньо відтворено Пушкіним у відомій баладі «Біси». Сніг збирають «шатани», тобто чорти. Він виходить із землі і з води у вигляді пари і в хмарах наростає. Зібравши багато снігу, сатана святкує своє весілля і розсипає скрізь по землі сніг, чому й бувають сильні хурделиці.
Народні погляди на туман, іній та росу цілком правильні: в одному лиш Вінницькому повіті в росі вбачають сльози святої великомучениці Варвари, яка вранці ходить полями і плаче.
Основа легенд і вірувань щодо грому та блискавки — давньоміфічна, язичницька; але своєрідно витлумачене християнство наклало на них такі густі сліди, що це призвело до справжнього хаосу, заплутаного ще дужче наївним народним вимислом. У Канівському повіті, наприклад, і понині ще грім та блискавку народ називає Перуном, і якщо трапиться, що блискавка запалить якусь будівлю, то звичайно кажуть: «Перуном спалило» (у Гру-бешівському повіті лише громову стрілу називають «Перуновою»).
Спільне в усіх українських народних легендах про грім та блискавку те, що вони застосовуються Богом для ураження і винищення чортів. Зокрема, в Ушицькому повіті є таке вірування, що коли Господу Богу треба послати на землю дощ з громом, то він наказує святим Юрію, Іллі та Михаїлу хитати скелі, від чого й буває грім. У Житомирському повіті грім пояснюють тим, що пророк Ілля і архістратиг Михаїл ведуть війну з чортом, який дражнить Бога, через що Бог і намагається вбити його, зібравши перед тим хмари, що є вираженням і проявом Його гніву. Бог, Ілля та Михаїл стріляють у сатану. Куди б’є грім, там, отже, й сховався чорт; а коли грім уразить людину, то тоді чорт сховався під ту людину. У Грубешівському повіті і в Південній Русі кажуть, що грім буває від переслідування архістратигом Михаїлом дияволів. Вони переховуються від переслідування в оселях, церквах і в живих істотах; але стріла Михаїла вражає їх нещадно навіть у церкві під престолом і всередині людини. До того ж убитій через чорта громом людині прощаються вчинені нею гріхи (Ушицький повіт)54. Під час грози не можна їсти і взагалі відкривати рота, щоб не дати змоги проникнути туди чорту (Житомирський повіт); не слід також співати, бо, співаючи, людина веселить чорта, який весь час тоді в’ється навколо неї, і ось грім, маючи намір убити чорта, вбиває разом з ним і того, хто співає, бо чорт устигає сховатися під нього (Канівський повіт). Якщо гроза застане когось у дорозі, то треба зійти з дороги і йти або їхати узбіччям, бо в цей час «враг» крутиться по дорозі вихором, і грім може вбити замість нього ту людину, котра йде або їде дорогою. Особливо не слід ставати й сідати під скелі, де найзручніше переховуватися чортові від переслідування, бо громові стріли відскакують від каміння (Холмська Русь). Так само під час грози не слід стояти під дубом чи вербою, де є житло чорта і куди він найчастіше ховається від грози. Коли грім ударить у дерево і запалить його, це означає, що чорта вбито, і звичайно він перетворюється у таких випадках на смолу, яку знаходять на місці спалених дерев (Вінницький повіт). За найнадійніший сховок людині під час грози може правити ліщина (лісовий горіх). Якось дуже давно диявол сказав Богові: «Я сховаюсь так, що ти мене не вб’єш». — «Ні, вб’ю», — відповідає Бог. — «Я сховаюсь під людину!» — каже диявол. — «А Я вб’ю й людину і за те дам їй царство небесне». Диявол став перераховувати після того всі пред-мети, під які можна сховатися, та забув згадати про ліщину, чому під нею лиш і можна порятуватися від громової стріли.
Один мисливець проходив з рушницею поблизу величезної скелі. Була сильна гроза. Пішов дощ і мисливець сховався під навісом скелі. Тоді, коли гримів грім і спалахувала блискавка, диявол спокійнісінько сидів під навісом скелі; та тільки-но вщухало, він виходив з-під скелі, ставав догори ногами і починав дражнити Бога. Гримів грім, та від його удару диявол миттєво ховався під скелю і таким чином рятувався. Мисливець усе це бачив, але спочатку не наважувався вистрілити «в панича маленького, в камізель-ці, безп’ятого і з пазурами на руках і ногах». Довго дивився мисливець на витівки диявола, та, зрештою, вибравши слушну хвилину, вистрілив у «панича». Куля так і протяла того; та коли мисливець підійшов до місця, де перекидався диявол до прострілу, то побачив лише пролиту смолу. У цей час підлетів до мисливця архістратиг Михаїл з рушницею на плечах і став дякувати, пропонуючи дати йому все, чого він лиш забажає, за зроблену послугу. Мисливець попросив собі у винагороду рушницю, що була в Михаїла, бо дуже вже вона йому запала в око. Михаїл почав було відкручуватися, кажучи, що рушниця його для мисливця зовсім непридатна. Та врешті-решт змушений був поступитись. Помінялись вони рушницями з такою умовою, що коли мисливцеві чомусь згодом не сподобається архістра-тигова рушниця, то він має право вимагати розміну. І став з того часу мисливець полювати з архістратиговою рушницею; що, бувало, не вгледить, все вб’є без похибки, хоч би то був щонайменший звірок. Звуку пострілу з архістрати-гової рушниці зовсім не можна було відрізнити від звуку грому. У селі, де жив мисливець, був великий ставок. Вийшов якось мисливець на ставок пополювати, і бачить зграю диких качок. Прицілився, вистрілив — і вбив усіх до одної. Зібравши качок, він пішов до поміщика того села. «Де ти набрав стільки дичини?» — питає поміщик. — «Настріляв на вашому ставку!» —• відповідав мисливець. Поміщик нізащо не хотів вірити, побачивши таку величезну кількість качок, і питає: «А в який час дня ти стріляв?» Мисливець відповів. «Так, •— сказав поміщик, — якраз саме в той час чув удар грому». Звідтоді мисливець став боятися архістратигової рушниці і пішов на умовлене місце, щоб розмінятися. Архістратиг Михаїл погодився. Мисливець, узявши свою рушницю, відразу ж пішов на полювання і побачив, що тепер і його рушниця стала незрівнянно кращою, ніж була раніше.
54
Втім, у м. Таращі Київської губернії кажуть, що людина, яку вб’є грім, «не встане на тому світі».