В Ушицькому повіті записано такий варіант. Вовків, собак, лисиць, диких кіз, кабанів, зайців та інших звірів чорт зробив з глини. Коли все це було готове, прийшов Бог поглянути на чортову працю. Чорт давай цькувати Бога й декілька разів вигукнув: «Гужа його!» Та ані вовки, ані собаки не зрушили з місця. Тоді Бог мовив: «Ану лиш, тепер я тебе поцькую!» І щойно вимовив «Гужа!»,.як усі вовки й собаки в ту ж хвилину кинулися за чортом. Чорт хотів накивати п’ятами, та де там: тільки-но ухопився за вільшину, як собаки відкусили в нього п’яти, і відтоді чорт — безп’я-тий.66 Загалом кажучи, на Україні є вірування, що вовки їдять чортів. Кажуть (м. Тараща): якби їх не вбивав грім і не пожирали вовки, тоді б чортів розплодилося стільки, що й світу Божого не було б видно.67
Наведені легенди про створення вовка і вороже ставлення його до диявола досить близькі за змістом до естонського переказу, який наводить Відеман, і до одної албанської казки, яку наводить Ган. Естонський переказ говорить, що коли Небесний Отець (Таг) створив звірів, диявол також виявив бажання бути творцем: із синьої глини він зліпив собаку, та оскільки сам не спроможний був оживити його, то звернувся з проханням до Небесного Отця. Небесний Отець у відповідь на це прохання сказав: «Устань, вовче, розірви чорта!» (за іншим переказом, ці слова вимовив начебто сам диявол), Через те ести чортів і небіжчиків, що повертаються на цей світ, відлякують вовками, які й пожирають останніх.
Зміст албанської казки, у стислому вигляді, такий. Коли Господь створив прабатьків, чорт із того ж матеріалу змайстрував вовка, але оживити його ніяк не міг: хукав на нього до знемоги, а все ж таки нічого з того не виходило. Тоді Бог ударив патерицею по бебехах (тому в нього перехват на тулубі) і мовив: «Створіння, пожери свого творця!» І першим, кого зжер вовк, був диявол. Подібний до цього грецький міф повідомляє Харисій Мегдан: вовки пожирають демонічних вовкулаків (Ьтсвіакаг), як у естів — небіжчиків, що блукають після смерті і заспокоюються лише тоді, коли їх тричі з’їдять вовки і уразить блискавка.
Отже, цілком зрозуміло, що тут ми маємо справу з одним із різновидів дуже поширеного дуалістичного сюжету про світотвір і створення тваринного світу Богом та дияволом.
Вовками відає святий Юрій, причому в Олександрівському повіті їх навіть і називають «Юрієвими собаками». Вовки їдять тільки те, що вкаже їм святий Юрій. Одного чоловіка чарівники перетворили на вовка, і він був вовком цілий рік. Вигнаний з села людьми й собаками, бігаючи лісом, він схотів їсти. Раптом він угледів святого Юрія, який їхав верхи на білому коні. Наблизившись до перевертня, святий Юрій зупинився і свиснув. Одразу ж на його свист вибіг з лісу вовк, якому святий Юрій сказав: «Візьми цього свого товариша й покеруй ним, тому що він ще недосвідчений і не може сам собі роздобути їжі» (Луцький повіт).
Святому Юрію (Георгію) приписується влада над вовками, без сумніву, тому, що на нього, так само, як на святого пророка Іллю та архістратига Михаїла, перенесено риси язичницького бога-громовика*, а вовк є зооморфічним образом демона. І таке зображення святого Георгія властиве не лише руському народові, а й багатьом іншим. Так, мусульмани в давнину сполучали Іллю й Георгія в один образ
Khidrelleza; абазини вшановують обох названих святих в один і той же день. Сама влада святого Георгія над вовками виробилася, на думку академіка Веселовського, «з ідеї приборкання: St Georges leur serre la gueule, кажуть y Франції; вони — це негативний символ, як у північного Одина, який водночас зветься й ворогом вовка, й годує двох вовків зі свого столу, а вовки звуться його псами». У руському духовному великому вірші Єгорій Хоробрий зустрічає саме вовків і заповідає їм їсти лише «велене, від святого Єгорія благословенне» (дозволене, вказане); «що у вовка в зубах, те Єгорій дав», — говорить руське народне прислів’я. В ролі годувальників вовків в українських і взагалі руських легендах, поряд зі святим Георгієм, виводяться також Спаситель і святий Микола, подібно до того, як в осетинській легенді — Бог. Святого Георгія легенди подають у таких випадках на білому коні, або старим, навколо якого вовків — сила-силенна; вовки — його хорти (так само в Литві та у естів); він — вовчий пастир, як у осетинів святий Феодор Тирон (Тутир), інший змієборець.
67
В апокрифі «Читання від Адама» дияволу приписується створення ведмедя і вовкулаків.
‘Докладніше про це нами вже сказано в розділі «Українські легенди та перекази про різні атмосферні явища».