Українських «Оповідей про 12 п’ятниць» відомо всього лиш три: 1) виданих п. Петрушевичем, 2) записаних С. Ру-данським у Подільській губернії і 3) записаних у Чернігівській губернії від кобзаря Павла Братиці.
Оригінальних духовних віршів на Україні «Оповіді» не породили, а українські вірші про п’ятниці являють собою майже дослівне повторення тих восьми великоруських варіантів, які видані П. Безсоновим. Ось зроблене професором М. Ф. Сумцовим загальне зведення всіх цих «Оповідей» і великоруських духовних віршів.
Перша п’ятниця — на першому тижні Великого посту. Винагорода: людина не зубожіє (Руданський); убережеться від «скверности і болізности» (Братиця). Те ж саме і у великоруських віршах.
Друга п’ятниця — напередодні Благовіщення (Братиця і Петрушевич); напередодні Світлого Воскресіння (Руданський). Винагорода: убезпечення від наглої смерті. Те ж саме і у великоруських віршах.
Третя — на Страсний тиждень (Петрушевич і Братиця); на Вознесіння (Руданський). Винагорода: «не буде смутку мати» (Руданський); уникне неправого суду (Братиця). У великоруських віршах: убережеться від супротивника і кровопролиття.
Четверта — Георгіївська, Святодухівська або на Вознесіння (Петрушевич); на Вознесіння (Братиця); Троїцька (Руданський). Винагорода: не потоне (Руданський); убережеться від «сумертвлення» (Братиця). У великоруських віршах: від потоплення.
П’ята — Святодухівська (Петрушевич і Братиця); Петро-павлівська (Руданський). Винагорода: порятунок від напасті (Руданський); від потопу (Братиця). У великоруських віршах: від меча, «лісового заблудження», «скорпійного змія», зубного болю, лихоманки, смерті непокаянної, потопу, полону.
Шоста — напередодні Петрового дня або Різдва Іоанна Предтечі (Петрушевич); Іллінська (Братиця); Спасівська (Руданський). Винагорода: убезпечення від грому (Братиця); «в гріхах смертельних не умре» (Руданський). У великоруських віршах: від вогню, пожежі і грому.
Сьома — Спасівська або Іллінська (Петрушевич); Спасівська (Братиця і Руданський). Винагорода: убезпечення від лихоманки (Братиця); побачить перед смертю Пресвяту Богородицю (Руданський). У великоруських віршах: від бідності, розбійників, потопу, лихоманки, всіх гріхів.
Восьма — перед Усікновенням глави Іоанна Хрестителя (Петрушевич і Братиця); Спасівська (Петрушевич); напередодні Різдва Пресвятої Богородиці (Руданський). Винагорода: охорона від ворогів і меча. У великоруських віршах: від лихоманки, нестатків, суму, бідності.
Дев’ята — Здвиженська, або Козьмо-Дем’янівська. Винагорода: «не буде муки мати» (Руданський); охорона в дорозі (Братиця). У великоруських віршах: від головного і зубного болю.
Десята — після Здвиження (Чесного Хреста) або напередодні архангела Михаїла. Винагорода: охорона від звіра (Братиця); «від усякого гріха заховається» (Руданський). У великоруських віршах: перед смертю вздріє Богородицю; «уникне наглої смерті від звіра».
Одинадцята — напередодні Андрієвого дня або Різдва Христового (Петрушевич) і (Братиця); Покровська (Руданський). Винагорода: до книги небесної запишуть (Руданський); порятунок від напасті (Братиця). У великоруських віршах: охоронятиметься від «знобленої смерті від морозу», вздріє Богородицю.
Дванадцята — по Різдву Христовому або напередодні Богоявлення Господнього. Винагорода: охорона від вітру і лютих морозів (Братиця); Господь візьме душу на небо. Те ж саме і у великоруських віршах.
Ми не говоритимемо тут, наскільки розвинене вшанування П’ятниці у Великороси, на Україні ж воно супроводжувалося у XVIII сторіччі навіть особливим релігійним обрядом, що перейшов, без сумніву, з язичницької старовини: «Чути, — мовиться в Духовному Регламенті, — що в Малій Росії, у полку Стародубівському, в день уреченний святковий водять жонку простовласу під іменем п’ятниці, а водять в ході церковному (якщо то по істині сказують) і при церкві честь оній віддає народ з дарами і упованням якоїсь користі»47. Звичай цей до нашого часу не дійшов, але віра в те, що П’ятниця неодмінно покарає тих, хто не вшановує її, настільки глибоко пустила коріння у свідомість українського народу, що ще 1831 року в м. Золотоноші порушено ціле діло щодо появи святої П’ятниці на полі в житі в образі жінки в білій намітці, простоволосої, котра начебто забороняла людям по п’ятницях працювати48.
47
Звичай урочисто водити жінку чи дівчину існував, як свідчить «Стоглав», під тією чи іншою назвою і у Великоросі! у XVI столітті; у сербів і болгар водять «Додолу», або «Дюдюл».
48
Офіційна справа ця взята з архіву Полтавського губернського правління, де вона зберігається, по Загальному Опису за №1026.