Показувати пальцем на місяць гріх — всохне палець, а якщо вже покажеш, то треба потім прикусити палець.
Про зорі в різних місцевостях є найрізноманітніші повір’я. Зорі — це діти сонця (Луцький і Житомирський повіти), уособлювані в образі маленьких хлопчиків (Житомирський повіт). Вони створені Богом для освітлення землі і влаштовані так, що вільно можуть переходити з одного місця на інше. Зорі нерозривно пов’язані з людиною. В Літинському повіті їх вважають запаленими свічами, і кажуть, що тільки-но хтось народжується, Бог відразу ж запалює на небі його свічу у вигляді нової зорі. Те ж саме кажуть і в Луцькому повіті; звідси — вислів: така моя планида. «Скільки душ живе на землі, стільки й свічок (зірок) горить на небі» (Харківський, Житомирський, Літинський і Луцький повіти). Якщо людина веде доброчинне життя, то її свіча-зоря горить на небі ясним, чистим світлом; а коли вона веде негоже життя, то її свіча-зоря горить тьмяним, слабким світлом. У Грубешівському і почасти в Житомирському повітах вважають, що зірки — це янголи, що сидять на сходинках неба із запаленими свічками в руках. В Ушицькому і деяких місцевостях Житомирського повіту,
— що це грішні душі, поставлені Богом на небі спокутувать гріхи свої; душі менш грішні світять яскравіше, а більш грішні — тьмяніше, залежно від кількості і тяжкості гріхів своїх. Навпаки, в Холмській Русі, у Вінницькому повіті і в деяких місцевостях Житомирського повіту зорі вважаються душами померлих людей, які відзначалися на землі добрим, безгрішним життям, а також дітей, які померли маленькими, не встигши нагрішити, і старих, що завершили подвиг земного буття своєю неганебною християнською кончиною.
Народ підмітив і деякі найголовніші сузір’я і дав їм характерні назви відповідно до форми, яку вони утворюють розташуванням зірок, що входять до їхнього складу. Як-от: «Віз» (Велика Ведмедиця), «Квочка» (Плеяди), «Чепіга» (Гіади), «Дівка воду несе» (Орел), «Пасіка» (Мала Ведмедиця), «Хрест» (Лебідь), «Волосожар» (Волосся Вероніки), «Світова» та «Вечірня зірниця» (Венера) та деякі інші.
Чумацький Шлях в Ушицькому і Вінницькому повітах і загалом у Подільській губернії, а також у Холмській Русі вважають дорогою з Москви в Єрусалим. Хто лиш іде до Єрусалиму, мусить обрати для себе дороговказом Чумацький Шлях, і ніколи не зіб’ється на манівці: прийде прямісінько в Москву, а тоді в Єрусалим, де Чумацький Шлях і закінчується. По дорозі на Єрусалим протікає ріка Дунай, про яку склалося на Україні прислів’я: «Пішов на Дунай, та й додому не думай». Через Дунай-річку ведуть полотняні мости, які озиваються, коли хтось хоче перейти або переїхати на інший бік. Мости ці кожен завдовжки в п’ять верст. В інших місцевостях України Чумацький Шлях вважають дорогою Божої Матері в Єрусалим (Вінницький повіт); Божою дорогою, якою Сам Бог ходить або їздить на колісниці, запряженій вогненними кіньми, святий Ілля Пророк (Луцький повіт); дорогою, проведеною небом, яка служить для вказування птахам путі у вирій51', дорогою, яка веде душі померлих людей на небо (Холмська Русь); дорогою, якою праведні душі померлих людей простують у рай (Ушицький повіт); дорогою, одна половина якої (до перетину посередині) веде в рай, а друга — в пекло (Гру-бешівський повіт). Врешті-решт, у деяких місцевостях Подільської губернії Чумацький Шлях вважають ще дорогою, яка означає, що стільки має народитися людей на землі, перш ніж настане кінець світу, скільки на цій дорозі зірок.
У віруваннях про падучі (летючі) зірки давньоміфічна основа рясно помережана апокрифічними вимислами і народними забобонами, створеними на їхньому ґрунті. У Холмській Русі падучі зірки вважають головешками, що ними диявол, викрадаючи їх з неба, посилює страждання підвладних йому людей, які пробувають у пеклі; подекуди в тій же Холмській Русі та в Старокостянтинівському повіті падучі зорі народ вважає душами грішників, і кожен, побачивши падучу зірку, мусить перехрестити її, про що падуча зірка сама просить того, хто побачив її, — грішна душа очищається від своїх гріхів. У Харківському повіті гадають, що падучі зорі — це душі людей, які помирають; відьми крадуть їх, щоб потім ними чарувати: на чий двір упаде зірка, там неодмінно буде небіжчик — помре дитина. У зв’язку з віруванням, що в кожної людини є своя свіча-зоря, запалювана Богом на небі під час її народження, в Луцькому повіті вважають, що по смерті людини зоря її падає навстріч душі, що відходить; той, хто помітив падучу зірку, хреститься і вимовляє тричі «амінь». Кажуть також, що це янголи проганяють з неба злих духів; що зорі падають під час пологів. В Ушицькому і Літинському повітах той, хто побачив падучу зірку, мусить тричі вимовити «амінь», — у такому випадку свіча-зоря, яка впала на землю, перетворюється на розплавлену смолу і потім твердіє; якщо ж ніхто не вимовить тричі «амінь», то свіча-зоря, впавши на землю, перетворюється на диявола, і тоді — лихо від нього людям, що живуть на землі! У Грубешівському повіті падучі зірки вважають нехрещеними дітьми, які під час падіння вигукують «кшту!» — тобто «хреста». Угледівши падучу зірку, кожен мусить сотворити над нею хресне знамення і дати ім’я чоловіче або жіноче, з огляду на те, до якої статі належить особа, яка побачила падучу зірку.