Народні погляди на туман, іній та росу цілком правильні: в одному лиш Вінницькому повіті в росі вбачають сльози святої великомучениці Варвари, яка вранці ходить полями і плаче.
Основа легенд і вірувань щодо грому та блискавки — давньоміфічна, язичницька; але своєрідно витлумачене християнство наклало на них такі густі сліди, що це призвело до справжнього хаосу, заплутаного ще дужче наївним народним вимислом. У Канівському повіті, наприклад, і понині ще грім та блискавку народ називає Перуном, і якщо трапиться, що блискавка запалить якусь будівлю, то звичайно кажуть: «Перуном спалило» (у Гру-бешівському повіті лише громову стрілу називають «Перуновою»).
Спільне в усіх українських народних легендах про грім та блискавку те, що вони застосовуються Богом для ураження і винищення чортів. Зокрема, в Ушицькому повіті є таке вірування, що коли Господу Богу треба послати на землю дощ з громом, то він наказує святим Юрію, Іллі та Михаїлу хитати скелі, від чого й буває грім. У Житомирському повіті грім пояснюють тим, що пророк Ілля і архістратиг Михаїл ведуть війну з чортом, який дражнить Бога, через що Бог і намагається вбити його, зібравши перед тим хмари, що є вираженням і проявом Його гніву. Бог, Ілля та Михаїл стріляють у сатану. Куди б’є грім, там, отже, й сховався чорт; а коли грім уразить людину, то тоді чорт сховався під ту людину. У Грубешівському повіті і в Південній Русі кажуть, що грім буває від переслідування архістратигом Михаїлом дияволів. Вони переховуються від переслідування в оселях, церквах і в живих істотах; але стріла Михаїла вражає їх нещадно навіть у церкві під престолом і всередині людини. До того ж убитій через чорта громом людині прощаються вчинені нею гріхи (Ушицький повіт)[58]. Під час грози не можна їсти і взагалі відкривати рота, щоб не дати змоги проникнути туди чорту (Житомирський повіт); не слід також співати, бо, співаючи, людина веселить чорта, який весь час тоді в’ється навколо неї, і ось грім, маючи намір убити чорта, вбиває разом з ним і того, хто співає, бо чорт устигає сховатися під нього (Канівський повіт). Якщо гроза застане когось у дорозі, то треба зійти з дороги і йти або їхати узбіччям, бо в цей час «враг» крутиться по дорозі вихором, і грім може вбити замість нього ту людину, котра йде або їде дорогою. Особливо не слід ставати й сідати під скелі, де найзручніше переховуватися чортові від переслідування, бо громові стріли відскакують від каміння (Холмська Русь). Так само під час грози не слід стояти під дубом чи вербою, де є житло чорта і куди він найчастіше ховається від грози. Коли грім ударить у дерево і запалить його, це означає, що чорта вбито, і звичайно він перетворюється у таких випадках на смолу, яку знаходять на місці спалених дерев (Вінницький повіт). За найнадійніший сховок людині під час грози може правити ліщина (лісовий горіх). Якось дуже давно диявол сказав Богові: «Я сховаюсь так, що ти мене не вб’єш». — «Ні, вб’ю», — відповідає Бог. — «Я сховаюсь під людину!» — каже диявол. — «А Я вб’ю й людину і за те дам їй царство небесне». Диявол став перераховувати після того всі пред-мети, під які можна сховатися, та забув згадати про ліщину, чому під нею лиш і можна порятуватися від громової стріли.
Один мисливець проходив з рушницею поблизу величезної скелі. Була сильна гроза. Пішов дощ і мисливець сховався під навісом скелі. Тоді, коли гримів грім і спалахувала блискавка, диявол спокійнісінько сидів під навісом скелі; та тільки-но вщухало, він виходив з-під скелі, ставав догори ногами і починав дражнити Бога. Гримів грім, та від його удару диявол миттєво ховався під скелю і таким чином рятувався. Мисливець усе це бачив, але спочатку не наважувався вистрілити «в панича маленького, в камізель-ці, безп’ятого і з пазурами на руках і ногах». Довго дивився мисливець на витівки диявола, та, зрештою, вибравши слушну хвилину, вистрілив у «панича». Куля так і протяла того; та коли мисливець підійшов до місця, де перекидався диявол до прострілу, то побачив лише пролиту смолу. У цей час підлетів до мисливця архістратиг Михаїл з рушницею на плечах і став дякувати, пропонуючи дати йому все, чого він лиш забажає, за зроблену послугу. Мисливець попросив собі у винагороду рушницю, що була в Михаїла, бо дуже вже вона йому запала в око. Михаїл почав було відкручуватися, кажучи, що рушниця його для мисливця зовсім непридатна. Та врешті-решт змушений був поступитись. Помінялись вони рушницями з такою умовою, що коли мисливцеві чомусь згодом не сподобається архістра-тигова рушниця, то він має право вимагати розміну. І став з того часу мисливець полювати з архістратиговою рушницею; що, бувало, не вгледить, все вб’є без похибки, хоч би то був щонайменший звірок. Звуку пострілу з архістрати-гової рушниці зовсім не можна було відрізнити від звуку грому. У селі, де жив мисливець, був великий ставок. Вийшов якось мисливець на ставок пополювати, і бачить зграю диких качок. Прицілився, вистрілив — і вбив усіх до одної. Зібравши качок, він пішов до поміщика того села. «Де ти набрав стільки дичини?» — питає поміщик. — «Настріляв на вашому ставку!» — відповідав мисливець. Поміщик нізащо не хотів вірити, побачивши таку величезну кількість качок, і питає: «А в який час дня ти стріляв?» Мисливець відповів. «Так, — сказав поміщик, — якраз саме в той час чув удар грому». Звідтоді мисливець став боятися архістратигової рушниці і пішов на умовлене місце, щоб розмінятися. Архістратиг Михаїл погодився. Мисливець, узявши свою рушницю, відразу ж пішов на полювання і побачив, що тепер і його рушниця стала незрівнянно кращою, ніж була раніше.
58
Втім, у м. Таращі Київської губернії кажуть, що людина, яку вб’є грім, «не встане на тому світі».