III. Уособлення хвороб
Майже в усіх без винятку народів у найдавніші часи під впливом спільного поетичного світогляду, що характеризує собою первісний ступінь розвитку людини, склався такий погляд на хвороби, переважно — внутрішні, що вони походять чи просто від нападу злого духа, чи опосередковано — через ослаблення вогню життя, потьмарення, забруднення його. Ворогами життя і здоров’я як людини, так і тварин є духи пітьми, які під різними найменуваннями живуть по темних і брудних місцинах, в яругах, в болотах, у лісах, під землею, під піччю і т. ін. й звідси, за тих чи інших сприятливих обставин, проникають у тіло людини, мучать і терзають її і врешті-решт доводять до смерті. Вірування в демонічне походження й значення хвороб серед інтелігентних класів населення, можна сказати, остаточно вже витіснене здоровим науковим поглядом на них. Але не можна того ж сказати про середні й нижчі верстви населення навіть найкультурніших націй. Надто глибоке коріння пустило воно й серед українського простолюду, що й понині дуже часто ще значно охочіше звертається в недугах до своїх доморослих знахарів і знахарок з їхніми таємничими обрядовими нашіптуваннями та магічними ліками, ніж до вчених представників медицини. Живучості цього вірування й міцної усталеності авторитету знахарів і знахарок сприяє й містична таємничість обстановки, що так невідпорно діє на малорозвинену людину, й суто органічний зв’язок знахарства з народним світоглядом, і справжнє знання деякими знахарями й знахарками таких властивостей трав, коріння й подібних ліків, які й дотепер невідомі патентованій науці. Як ми бачили вже з попереднього нарису, саме одержання людиною знань про лікарські властивості різноманітних трав народна фантазія огорнула у форму зворушливої поетичної легенди[43].
До цього треба додати ще й те, що сучасна обрядова обстановка знахарських прийомів, отже, й самі замовляння, ввібрали в себе дуже багато християнського елементу і таким чином набули вигляду псевдохристиянського заклинання. У Канівському повіті записано таку «знахарську молитву», яку знахарі й знахарки неодмінно читають після кожного шептання: «Ослаби, остави, одпусти, Господи, нам гріхи наші вільні й невільні, все нам прости, яко благий Бог і Чоловіколюбець. Богородице Діво, радуйся, благодатна Мати Маріє, Господь із Тобою, благословенна Ти Жона, як Ти породила Христа і Спасителя і Спаса душам нашим. Хрестителю Христів, тобі подано було молити за нас. Під Твою милость прибігаємо, Богородице Діво, єдиночистая і благословенна. Небесний Царю, віру затверди, язик ворогові укрути, добре сохрани перед цею братією, крім праведних, яко благий Бог і Чоловіколюбець. Амінь».
Відповідно до погляду на хвороби як на напад на людину духів пітьми спочатку й лікування їхнє полягало в замовлянні, зверненому до сонця, до багаття і взагалі до яскравого світла й поєднаному з молитвою загнати ту чи іншу хворобу у нетрі, болота й пустелі, де нема ні людей, ні звірів. За християнської доби звертання до сонця та інших джерел світла замінено було звертанням до різних святих угодників, яким дана була згори, за житієм, благодать зцілення відомих хвороб, або ж на яких, з тих чи інших причин, народна фантазія перенесла відповідні властивості бога Сонця й Вогню. В Канівському ж повіті, між іншим, записано «знахарську молитву», щоденне читання якої береже від захворювання на будь-яку взагалі хворобу: «їхав святий Юрій на золотому коні з золотим шостом, з золотим хрестом. Зустрічає Божу Матір з Сіян-ської гори, з святої землі. «Куди ти, святий Юрію?» — «їду до народженного, молитвяного раба Божого (ім’я-рек) виганять оцим шостом і святим хрестом хворобу (та-ку-от) в очерета, в болота, де у дзвони не дзвонять, де люде не ходять, де звірі не бродять, де голоса не чуть, де півні не поють, де сонце не світить…» — «Іди, святий Юрію, людям хрещеним помагай та усяку хворобу виганяй, і Я тобі буду в допомозі. Амінь.»
43
Легенда про перебування «одного з руських людей» у неволі в песиголовців. На додаток до цієї легенди наводимо зміст її варіанта, записаного також у Харківській губернії. Один солдат мучився у полоні. Під страхом смерті йому заборонено було доторкатися до їжі, приготованої начебто з гадів. Не послухався бранець, скуштував цього їдла — і одразу ж став розуміти мову тварин і рослин. Узяв він тоді на стайні коня й кинувся тікати. Тільки-но виїхав у чисте поле, до нього почала промовляти кожна травинка. Кожне зело оповідало йому про горе людське, і від чого воно може порятувати. Розчулений бранець їхав собі, їхав та все слухав. Бачить — росте коров’як (називають і Yerbascum Thapsus L., Verbascum phlomoides L., і Datura Strumonium L., і нарешті, Onopordon alatum L.). Під’їжджає до нього, думаючи: «Оця бур’янина вже ні до чого не придатна». Та й хотів було наїхати на неї. А коров’як сказав: «Не наступай на мене; я — також корисне зілля: я допомагаю від гелі (грижі). І всі трави, таким чином, виявились корисними.
Досить близький до цього варіанта й варіант, записаний у Вінницькому повіті. Якось, під час набігу кримських татар, потрапив один козак у полон. А там потрапив він до татарського знахаря. Поїхав він якось із знахарем у ліс, щоб трави збирати. Надвечір татарин упіймав змію, зварив її у десятьох водах, покришив і сів тоді нею вечеряти. Козак і собі з’їв шматочок змії. На зворотному шляху козак раптом чує гомін усіх степових рослин.
Чорнобиль (Artemisio Vulgaris L.) каже: «Я від чорної хвороби»; терлич (Gentiana Amarella L.) гукає: «Я — талісман кохання» і т. ін. Козак засміявся. Татарин здогадався, що козак уже все знає, й, прагнучи звільнитися від суперника в знахарстві, відпустив його на волю. Козак повернувся на батьківщину і став тут знаменитим знахарем.
В оповідях, подібних до цієї, звертає на себе увагу та обставина, що відання чудодійних і цілющих властивостей трав повідомляється людині то безпосередньо самими зміями, то після того, як людина скуштує їхнього м’яса. Без сумніву, на такі оповіді справила вплив біблійна розповідь про зваблення Єви дияволом, що ввійшов у змія, який зветься наймудрішим з-поміж звірів, плазує біля самого коріння трав і є символом диявола.