Якщо хтось працює пізно проти неділі, бо має нагальну потребу, Неділя в таких випадках навіть сама допоможе, та без суворої кари проте не залишить того, хто не вшановує її.
Діло було ще за часів панщини. В однієї жінки, на ім’я Марфа, тільки й було часу попрясти, що в суботу: це вже був її день. Пряде це вона собі якось під неділю. Задзвонили до вечерні. їй би облишити працю, а вона каже: «Дай ще надіну переділочку, спряду, хоч і неділя вже — прости мене, Господи, — зайшла; а то як піду на панщину, не скоро потім знов удасться попрясти: хоч гріх, хоч два — а треба!» Наділа переділку, пряла, пряла — не допряла, та так і лягла, залишила; біля порога був маленький привалочок, вона й поставила туди гребінь з мичкою, а веретено відірвала й поклала в куток. Повечеряли всі, лягли спати. Сплять. Раптом входить до хати така хороша жінка, у плахті добрій, у очіпку убрана, та й каже: «Марфо!» — «Га!» — озивається Марфа. «Ти допряла переділку[49].» — «Ох ні, бабусю, не допряла!» — «Я — не бабуся, я — тітка. Уставай же, — каже, — та допряди!» А Марфа лежить, як камінь. «Бач, поставила, — хто ж її допряде? Видно, мені доведеться допрядати!» Марфа лежить, не ворухнеться, а вона дістала днище з-під лавки, сіла біля вікна і давай прясти ту переділку. Марфа лежить та тільки поглядає. Допряла вона, а після того як зведеться з тим гребенем та як урепіжить ним Марфу тричі уздовж: «Не лежи, а вставай Богу молись, коли я сама допрядаю! Чи знаєш ти, хто я? Ти проти неділі наділа переділку, ось тобі Неділя тепер і допряла!» Після того Марфа так і не підвелася вже ніколи: пролежала тиждень і померла (Білгород-ський повіт).
Дуже часто Свята Неділя і подорожує світом, і діє вкупі зі Святою П’ятницею.
3. Свята П’ятниця
П’ятниці ще зумовлювалась і вражаючими споминами із земного життя Спасителя, пов’язаними з цим днем. Суворе дотримання п’ятниці підказується вже у творі ке-сарійського єпископа Памфіла (340): «Життя Константина». У нас на Русі в XI столітті превелебний Феодосій Печерський писав до великого князя Ізяслава: «аще кто отречеся в среду или в пятницу мясне ясти, добро, вельми полезно не ясти. Не я сего завещаю, но святії апостоли; тако бо закон положиша, да всяк крестьянин постится в середу и в пятницу… в середу бо жидове совет сотвориша на Іисуса и в пяток распяша Господа».
Розвитку культу Святої П’ятниці серед руського народу надзвичайно сприяло широке розповсюдження відомої апокрифічної «Оповіді про 12 п’ятниць», під впливом якої вшанування п’ятниці у нас не обмежилось лише загальним характером утримування від праці в цей день, а й розвинулося у вшанування почасових, або іменних, п’ятниць, що припадають на час напередодні великих річних свят, а у Великороси, за побутовим розвитком звичаю, окрім того, виражені ще й у формі обітних п’ятниць, коли дають обітницю святкувати відомі п’ятниці і постити в них на випадок якихось нещасть.
Апокрифічну «Оповідь про 12 п’ятниць» складено на Сході ще в перші сторіччя християнства; найдавніші списки її — французький і сербський — належать до XIV століття. Академік Веселовський розрізняє дві редакції «Оповіді»:
1) Елевферівську, відому лиш за слов’янськими рукописами, і
2) Климентівську, відому за західноєвропейськими і руськими рукописами та духовними віршами. «Руські редакції Кли-ментівської «Оповіді», — говорить він, — являють ту особливість, що дотримання п’ятниць, розподілених за головними річними святами, пов’язане для кожної з них з обіцянням віруючому певних переваг. Ці переваги або узагальнені із змісту свята, якому передує та чи інша п’ятниця, або запозичені зі сфери народних прикмет і забобонів, пов’язаних з тим чи іншим днем чи порою року».
Українських «Оповідей про 12 п’ятниць» відомо всього лиш три: 1) виданих п. Петрушевичем, 2) записаних С. Ру-данським у Подільській губернії і 3) записаних у Чернігівській губернії від кобзаря Павла Братиці.
Оригінальних духовних віршів на Україні «Оповіді» не породили, а українські вірші про п’ятниці являють собою майже дослівне повторення тих восьми великоруських варіантів, які видані П. Безсоновим. Ось зроблене професором М. Ф. Сумцовим загальне зведення всіх цих «Оповідей» і великоруських духовних віршів.
Перша п’ятниця — на першому тижні Великого посту. Винагорода: людина не зубожіє (Руданський); убережеться від «скверности і болізности» (Братиця). Те ж саме і у великоруських віршах.