Лист з Берліна прийшов досить швидко. Відповідь Ейлера варта того, щоб її навести повністю. «Всі ці праці не тільки добрі, але й чудові, бо він роз’яснює фізичні і хімічні матерії, найпотрібніші і найважчі, котрі зовсім невідомі і недоступні були до тлумачення найпрозорливішим ученим, з такою грунтовністю, що в мене не залишається сумнівів в точності його доказів. Я користуюсь випадком віддати належне пану Ломоносову і відзначити, що він обдарований хистом для пояснення явищ фізичних і хімічних. Слід бажати, щоб всі інші академії були спроможні показати такі винаходи, які показав пан Ломоносов».
Після такого відгуку керівництву Академії нічого не залишалося, як дати згоду на публікацію «Роздумів». Проте ця дисертація, написана в 1744 році, вийшла в світ тільки через п’ять років. А через кілька місяців вона перейшла рубежі Росії, і тут Ломоносов мав слушну нагоду переконатися, що не кожний іноземець-учений — Ейлер. Виявляється — і за кордоном було досить різних шумахерів.
Один запопадливий опонент, якийсь І. Арнольд, навіть написав спеціальну дисертацію, повністю присвячену нападкам на Ломоносова і запереченню його поглядів. Пан Арнольд захищав цю дисертацію в Ерлангенському університеті і зустрів там співчутливе ставлення панів учених. Ще б пак! Не вистачало, щоб нас учив якийсь далекий слов’янин! Де він міг почерпнути основи для своїх прожектерських теорій! Не інакше, як у ведмедів, які довгими зимовими вечорами бігають по запорошених вулицях Петербурга!
Однак теорія теплецю похитнулася. Поняття про міфічну рідину було замінено цілком конкретними уявленнями про цілком конкретний рух цілком конкретних частинок. Ломоносов пішов далі. З’явилась проблема збільшення ваги металів при прожарюванні.
Теорія теплецю справлялася з цим явищем дуже просто і навіть якось затишно: вливається «теплець» у тіло, яке нагрівають, ось вага його і збільшується. При такій теорії терези, звичайно, не потрібні. Та й для чого зважувати речовини, у яких «теплецю» може бути і менше, і більше. За ним, «теплецем», все одно не встежиш!
Те, що для світової науки вважається завоюванням лише XIX століття (закон збереження енергії), для Ломоносова було очевидним вже з перших кроків його наукової діяльності. В тій чи іншій формі Ломоносов висловлює його і в студентській дисертації «Про перетворення твердого тіла в рідке» (1738 рік), і в «Елементах математичної хімії», і в дуже своєрідній праці — щоденнику «276 заміток з фізики». І, нарешті, в дисертації «Досвід теорії нечутливих частинок тіл» ми зустрічаємо такі слова: «Тіло, що рухається, діє на те, що перебуває в спокої, пропорціонально швидкості і силі інерції; а оскільки сила інерції пропорціональна кількості матерії тіла, то, отже, тіло, яке рухається, діє на те, що перебуває в спокої, пропорціонально швидкості і кількості матерії». Більш точне визначення принципу збереження енергії важко уявити!
Сформулювавши закон збереження енергії, Ломоносов одразу послідовно переносить його на хімічні явища. Ось як він пояснює причину охолодження води при розчиненні в ній солі: «…частинки води, розчиняючи частинки солі, втрачають частину свого «обертального руху». А оскільки останній — причина теплоти, то анітрохи не дивно, що вода охолоджується при розчиненні солі». Якщо через двісті років до визначення нічого додати, то воно справді геніальне.
Відкинувши «теплець», Ломоносов змушений був по-своєму пояснити явище збільшення ваги металів при прожарюванні (тобто окислення). Він спробував взяти під сумнів правильність висновків Роберта Бойля. Піднялася буря протестів суворих охоронців наукових традицій. Вихід був один — протиставити ретроградам такий експеримент, який неможливо було б заперечити.
І ось тут на весь зріст постала проблема хімічної лабораторії.
IV
Чим тільки не займався Ломоносов за півроку, які пройшли після повернення з Німеччини! Склав каталог колекцій мінерального кабінету. Розробив конструкцію сонячної печі. Написав чергову оду, на цей раз з нагоди дня народження імператора Івана Антоновича. Працював над дисертаціями. Написав ще одну оду про перемогу російських військ над шведами під Вільманстранде. Почав писати «Елементи математичної хімії». Перекладав статті з німецької.
Очевидно, ця майже канцелярська робота стала для нього важким тягарем. На початку січня 1742 року, коли на Неві ще пускали розважальні вогні з нагоди водохресних свят, Ломоносов пише в академічну канцелярію «доношение» з пропозицією влаштувати при Академії хімічну лабораторію, де б він «міг для користі батьківщини трудитися в хімічних експериментах».