Уриваючи зрідка гроші з Канцелярії, витрачаючи царицині нагороди (за мозаїки і оди), а більше використовуючи свою кмітливість і золоті руки, Ломоносов на ста квадратних метрах лабораторії зосередив все найпередовіше, чого досягла наука. І багато з того, чого ця наука ще не мала — ряд приладів Ломоносов винайшов і зробив сам.
Насамперед терези. Ломоносова не могли задовольнити ті «приблизні» ваги, якими він користувався раніше. Ще за рік до відкриття лабораторії він уже мав «дослідні». Ці терези дійшли до нас. Через півтора століття вони були випробувані в палаті мір і ваг: виявилось, що чутливість їх дорівнювала 0,00005! І це незважаючи на те, що добру половину свого існування вони іржавіли в академічних підвалах.
Невідомо, чи були в той час у кого-небудь з учених терези такої унікальної точності. Найімовірніше, що не було. А хіміки напевно їх не мали. Бо хімія до Ломоносова не знала терезів і навіть не підозрювала, що цей прилад може мати до неї яке-небудь відношення.
Четвертий десятковий знак увійшов у хімію лише в середині минулого століття, коли став бурхливо розвиватись хімічний аналіз. Для того, щоб результати аналізу були вірогідними, необхідно визначити процентний вміст елементів у сполуці з точністю до однієї сотої частки процента. Завжди, в усі часи, речовина, вперше одержана хіміком, дорога для нього безмірно, головним чином тому, що її мало. Хімік не може пожертвувати для аналізу більше одного грама цієї речовини. Не важко підрахувати, що одна сота процента від одного грама якраз і становитиме одну десятитисячну грама — четвертий десятковий знак.
А Ломоносов (єдиний з хіміків XVIII століття) зважував з точністю до 1/15360 золотника, приблизно до 0,0003 г. Прийоми поводження з терезами у Ломоносова нічим не відрізнялись від сучасних: гирки (важки) зберігались у закритих ящиках і виймались пінцетами.
За складеним у 1759 році описом приладів у лабораторії Ломоносова налічувалось чотирнадцять термометрів різних видів. Такої різноманітності термометрів, мабуть, ніяка інша лабораторія не знала. Для експериментального обгрунтування своїх поглядів на природу теплоти Ломоносов, звісно, не міг скористатися поширеними на той час дуже неточними приладами для вимірювання температури. Та й користувались термометрами тоді лише фізики; першим, хто зробив цей прилад знаряддям хімії, був знову-таки Ломоносов.
Більшість лабораторних журналів і записів, які вів Ломоносов, загублено. Але і в тих небагатьох, що дійшли до нас, містяться описи стількох різноманітних приладів, що можна тільки дивуватись невичерпності винахідницького і конструкторського генія великого вченого, якщо взагалі варто чому-небудь дивуватися, коли йдеться про Ломоносова.
У 1904 році відомий дослідник творчості Ломоносова Б. М. Меншуткін знайшов у архіві вченого опис «Інструменту для дослідження в’язкості рідких матерій за числом крапель». Послідовно проводячи ідею про взаємозв’язок фізичних і хімічних властивостей речовин, Ломоносов, звичайно, звернув увагу на те, що при проходженні реакції в’язкість багатьох розчинів помітно змінюється. «Помітно?». Для Ломоносова, який прагнув все виразити в «мірі», такого визначення було недостатньо. Ось чому він і сконструював прилад, яким можна було виміряти в’язкість рідини. Дотепність приладу полягає в тому, що витікання рідини з нього відбувається завжди при сталому рівні. Адже коли б просто брати якийсь об’єм рідини і вимірювати швидкість її витікання, то очевидно, що ця швидкість ставала б тим меншою, чим менший стовп рідини залишався у верхній посудині.
Своєрідність приладу Ломоносова полягає ще й в тому, що з його допомогою можна просто і дуже точно вимірювати ту властивість рідини, яка тепер називається поверхневим натягом і є важливою характеристикою розчину.
Фантазія Ломоносова виявилась дійсно невичерпною в конструюванні печей для лабораторії. Прожарювання було в той час єдиним засобом викликати хімічну реакцію. Ломоносов ухитрився зробити з цього єдиного засобу принаймні десяток. І майже виключно за рахунок різноманітності нагрівальних процесів.
В різних кутках лабораторії стояли: «1) плавильна піч; 2) пробірна піч; 3) друга плавильна піч; 4) піч для перегонки; 5) піч з сильним дуттям; 6) фініфтяна піч (для виплавлення емалей — Ю. Ф.); 7) обпалювальна піч; 8) піч для варіння скла; 9) піч для дигерування (тривалого нагрівання на малому вогні — Ю. Ф.)».