Ісаак черкнув щось на аркуші, подав Христофорові. Боцман тупо витріщився на клаптик паперу, поданий фельдшером. Там було написано не російськими буквами.
— Це латинь, Христофоре. Покажете аптекарю, він зрозуміє. І повірте старому бідному євреєві, це повинно таки вам допомогти!..
Ісаак Семенович, що в медичних колах мав авторитет — куди там іншим лікарям! — був, звичайно, немолодим. Що правда — то правда! Познайомилися вони років двадцять тому. Вже тоді Ісаак Мойшец був фельдшером. Правда, тоді ще корабельним.
А зараз він влаштувався при штабі Чорноморського флоту і портів.
А ось що стосується бідності…
Ісаак Семенович, м’яко кажучи, лукавив. Люди, що більш-менш знають його, мірою в курсі того, що старий єврей глибоко пустив свої корінці в надра машини, званої Постачання Чорноморського флоту. І жив він далеко не бідно!
Хоча раптовому горю боцмана Мірікова це жодним чином допомогти не могло…
Почував себе Христофор, як палицею по голові вдарений. Оце так! Сухоти!!! Невже невдовзі почнеться кровохаркання?!!
Попрямував до аптеки, настільки поринувши у свої думки, що навіть не помітив лейтенанта, який ішов назустріч. І отримав би прочухана сивий ветеран від сонливого юнака, але офіцером виявився Мітя Зайчіков з «Цісаревича». Побачивши повну байдужість боцмана до себе, Мітя здивувався, знизав плечима й пішов собі далі. Христофор Міріков був на фрегаті особою авторитетною. М’яко кажучи. Та ще й колишній ординарець самого Нахімова…
Залишивши в аптеці гривеник, Христофор став власником невеликої темно-зеленої скляної пляшки з білою етикеткою і маслянистою рідиною, що хлюпалася всередині.
Покрутивши пляшечку в руках, засунув її в кишеню і розсіяно побрів вулицями, не розбираючи дороги. Життя руйнувалося… СПИСАННЯ! Дійсно, залишалося тільки лягти й померти. Флот був його життям, його сім’єю! Позбавити Христофора моря — все одно, що вбити. І тут ще ця зараза!..
— Моряче, га, моряче! — увірвався в його свідомість приємний жіночий голос. — Купи бубликів!
Боцман зупинився. Перед ним стовбичила миловидна жінка років сорока з упевненим поглядом виразних чорних очей. Одягнена біднувато, але чисто и охайно, вона тримала великий лоток, на якому були розкладені якісь булки.
— Красеню! — тітка завзято підморгнула. — Купи бубликів чи пиріжків! Все свіженьке, смачне! Щойно з печі!
— Мені зараз не до пиріжків, сестро, — відмахнувся боцман. — Апетиту немає!
— Так ти про запас купи! — не здавалася торговка. — Потім з’їси, а то он який блідий! Вас що, там не годують на кораблях ваших? Купи! Купи, не пошкодуєш!..
— От причепилася! — зітхнув Христофор. — Ну, чого тобі треба?
— Мені дітей годувати треба, — серйозно сказала тітка, відкинувши грайливий тон.
Моряк запхав руку в кишеню, вигріб кілька мідяків і протягнув їй.
— Ну, так чого тобі, голубчику? — уточнила вона, приймаючи гроші.
— Та нічого не треба мені! — він відмахнувся і попрямував було далі вулицею, але невгамовна тітка наздогнала його і схопила за руку.
— Любчику! Я ж не жебракую… Я товар продаю. Вибирай що хочеш!
Тітка тицьнула йому під ніс свій лоток.
— Ну й настирлива ж баба! — боцман видавив. слабку усмішку і байдуже зняв з лотка найближчу булку. — Задоволена тепер?
— Я-то завжди задоволена… А ось ти, голубчику, дивлюсь, не веселий. Трапилося щось?
— Ну трапилося. Тобі що до цього?
— Та так… Може, й нічого. Просто в народі кажуть, що розділене горе в два рази легшим стає. Поділися зі мною, раз вже сестрою назвав. Раптом підкажу щось?
— Нічим ти мені, сестро, не допоможеш. Підозрюють лікарі сухоти у мене, а це загрожує списанням. А я без моря жити не можу. І померти хочу в морі, на кораблі. Краще, в битві! І похованим хочу бути в морі!..
— Так? Ой, лихо… — абсолютно щиро поспівчувала торговка.
— От так! — спересердя сплюнув моряк. — А фельдшер каже, медична наука, мовляв, не знає вірного способу лікування.
— Значить, треба до дідівської науки звернутися! Я ось бабцю одну знаю, справжня тобі чарівниця. Дива творить. Ось тобі хрест! — Жінка розмашисто перехрестила в’язки бубликів, що навісила на шиї. — Бабцею Явдохою звуть. Не знаєш? Давай відведу тебе до неї. Я неподалік живу та й торгувати вже скінчила. Підемо?
Доведений до відчаю, Христофор зважився негайно. А чом би й не спробувати? Він був готовий вдатися до будь-якого засобу, лишень би допомогло!
Ремінь, що підтримував лоток, перекочував на його ще міцну шию, і чоловік попрямував кудись через усе місто в компанії з новою знайомою Катериною, яка виявилася жіночкою вельми балакучою, легкою в спілкуванні. Була вона солдаткою-вдовою. Чоловік загинув, а вона з того часу осіла з двома хлоп’ятами в Миколаєві. Працювала вуличною торговкою при пекарні купця Старікова. Синок одинадцяти рочків влаштований у друкарню розповсюджувачем газет, дев’ятирічна дочка Марія сидить на господарстві.