— Текст я ношу з собою, — він дістав з кишені піджака акуратно складений блокнотний аркуш. Назва «Бездиханна Мрія» була виведена великими друкованими літерами.
Ми порівняли текст, записаний мною під Галине диктування, і той, автором якого був Ігор Лавочкін. Різниця полягала в одній зайвій, у моєму варіанті, комі.
— І в чому сенс цього ідіотського розіграшу?.. — почуваючи себе обдуреним, зло мовив я. — Не думаю, щоб Галя могла дозволити собі щось подібне. Скоріш за все, її теж ввели в оману.
— Тепер ви розумієте, чому я так здивований? Але найголовніше, — тоном семирічного хлопчиська, що повідомляє стра-а-ашну таємницю, вимовив Лавочкін, — я ніколи, нікому не показував цей текст. Я не маю ні щонайменшого уявлення, відкіля він у вашої знайомої. Більше того, вперше про неї чую.
З центрального коридору вискочив маленький круглолиций чоловічок у дорогому сірому костюмі. Він посміхався, але його посмішка більше скидалася на оскал. Чоловічок, докірливо погойдуючи головою, направився до Сергія. Мене він в упор не зауважував.
— Сергійку, як можна?! Ми вже почали переживати. Роботи — непочатий край, підняли на ноги стільки людей, а Сергій Лавочкін прохолоджується!
У музичному діловодстві я розбирався кепсько. Тому наклеювати ярлики — імпресаріо, менеджер, продюсер — на спинку гнома в сірій парі не зважився. Більш за все гном нагадував опікуна.
Лавочкін винувато зсутулився і покірно побрів слідом за ним. Ідучи, співак навіть не обернувся. Немов геть-чисто про мене забув. Я хотів було окликнути його, але гном у сірій парі на мить оглянувся і пропалив мене наскрізь своїм поглядом. Тепер я зрозумів, чому Лавочкін був настільки покірливий — людині, здатній так на тебе дивитися, навряд чи хтось міг суперечити.
Я безпорадно подивився довкола, в наївному сподіванні, що свідком сцени, у якій я мимоволі взяв участь, був хтось ще. Мені хотілося почути: «На твоєму місці кожен стояв би, як безмовний бовдур. Твоя нерішучість тут ні до чого. У гномі насправді є щось демонічне.»
Однак мої сподівання так сподіваннями й залишилися — свідків не було, приборкувати свої комплекси мені належало самому.
Я терпіти не міг незручні становища. І саме в такому становищі зараз опинився. По-перше, Галинчине доручення я не виконав. По-друге, у мене залишився блокнотний аркуш, на якому Ігор Лавочкін власноруч записав свій останній текст.
Блокнотний аркуш слід було повернути, це вирішило б одразу обидві проблеми. Здавалося, не було нічого простішого. Однак — не для мене. Я не бажав більше зустрічатися з гномом у сірій парі, і своє небажання міг охарактеризувати не інакше як словом «надзвичайне».
Я вирішив залишити блокнотний аркуш на коричневому кріселку, хоча й розумів, що перша ж прибиральниця відправить його в сміттєвий бак.
Потоптавшись ще хвилин п’ять на сходовому майданчику, я спустився вниз. Знайшов у холі телефон-автомат і згадав, що мені потрібно було подзвонити Катюші. Тиждень тому ми домовилися сходити на пляж.
У моїй голові спрацював перемикач. Відсунулися на задній план і Сергій Лавочкін, і «Бездиханна Мрія» і дивовижний гном… Залишилася одна лише Катюша, моя солодко-гірка дівчинка.
Солодко-гіркий — такий був на смак дивовижний коктейль, до складу якого входили ніжність і відраза, бажання відгородити від болю і бажання біль заподіяти.
Три місяці тому Катерина вийшла заміж за мого друга Ваню Давидова.
Давидови жили в сусідньому будинку. Я часто заходив до них у гості. Тим самим караючи себе. За те, що прорахувався, упустив свій шанс. Адже зустрічався я з Катюшею майже рік: обіймалися, цілувалися, але…
Це «але» все й вирішило. Я не бажав затягувати її в ліжко. Доти, доки не визріє в моїй душі справжнє почуття. Мені здавалося, що не любов, а лише її зародок, живе там. Без любові сексом можна було займатися з ким завгодно. Але не з Катюшею. Я терпляче чекав. І от — дочекався.
Регулярно, раз на два тижні, мені доводилося вислухувати Ваньку. У ці хвилини він здавався мені особливо огидним. Цей дурень усе виправдувався переді мною, не бажаючи розуміти, що відбив Катюшу тільки через моє небажання, не побачивши міражів любові, тримати її біля себе. Від нашої колишньої дружби залишився лише смердючий труп.