За кілька кроків від площі Етуаль.
Волокін атакував свій другий сандвіч роял-бекон. Пакетики з картоплею фрі й коробка з дев’ятьма шматочками курячого філе також звеселяли його тацю разом із недільною карамеллю та пакетиками з кетчупом і майонезом. У центрі височіла паперова філіжанка з кока-колою найбільшого розміру. Хлопець колупався в усьому цьому добрі, як замурзана дитина у своїй тарілці.
Каздан напружено обмірковував ситуацію, що склалася в їхньому розслідуванні. Він був розгублений і приголомшений. Замовив собі лише каву. Шкіра у вірменина була тверда, але після контакту з трупами він завжди почувався хворим, а запитання, які під час цього виникали, ніби забирали якусь частку його єства. Волокін, здавалося, належав до зовсім іншої породи людей. Видовище смерті залишило його байдужим. Каздан навіть підозрював, що споглядання трупа розбудило в ньому апетит.
Росіянин перехопив його погляд.
— Не розумію, як вам щастить зберігати свою велетенську тушу. Ви нічого не їсте.
Каздан пропустив повз вуха його запитання і сказав:
— Я згаяв на тебе надто багато часу. Твій робочий день добіг кінця. Ми нічого не знайшли, а смерть Назера поклала край твоїм дурним вигадкам.
— Чому?
— Твоя гіпотеза про хлопчика-вбивцю відразу здалася мені абсурдною, але я все-таки зміг десь на межі можливого уявити собі зґвалтованого хлопця, який, утративши всі орієнтири в житті, вирішує порішити свого мучителя. Я навіть змусив себе забути про той спосіб, у який було скоєно вбивство. Адже техніка його надто складна як для малого хлопця. Однак тепер, після другого убивства, стало очевидно, що це фальшивий слід.
— Бо малий міг убити одного ґвалтівника, але не двох?
— Не можу уявити собі хлопчика, який би провів розслідування, знайшов Ґетцового коханця, піднявся в його помешкання, підлестився до нього, щоб потім проколоти йому барабанні перетинки й відрізати язик. Це занадто, ти хіба не згоден?
Волокін занурив сандвіч у рожеву калюжку, брудну суміш із кетчупу й майонезу. Другою рукою він набрав у жменю картоплі фрі.
— А ви звернули увагу на почерк?
— Який почерк?
— Почерк напису на стелі. На круглі й ретельно виписані літери. Почерк дитини.
— Я не хочу більше чути про твої дурні гіпотези.
— Ви помиляєтеся.
— Це ти помиляєшся. Ми вдруге опитали хлопчиків із хору. Нічого з’ясувати не вдалося. Ці діти невинні.
Росіянин відкрив коробку зі шматочками курятини, потім відкрутив кришечку з тюбика шашличного соусу.
— Ці, можливо, й невинні. Але Ґетц керував і іншими хорами.
— Я також перевірив минуле співаків із хору церкви Нотр-Дам-дю-Розер, до якого належав малий Танґі Візель. Жоден хлопець там не має ані судимості, ані психіатричних відхилень. Ми маємо справу із цілком нормальними дітьми, що живуть у нормальному світі. Прокляття! Треба виходити на інший слід!
Каздан відпив ковток кави. Ніякого смаку. Він запитав себе, чи йому помилково не принесли чаю. Вони сиділи у глибині боксу, біля урни для сміття з відслоненою кришкою. Навколо лунав звичний гомін забігайлівки, в якій готують швидко. Чимось оригінальним тут були лише різдвяні декорації, які мерехтіли неяскравими вогниками, надаючи цьому стерилізованому закладу відтінку певної меланхолії.
— Уся твоя теорія побудована на припущенні, що Ґетц педофіл, — знову заговорив Каздан. — Я цілу ніч переглядав спеціалізовані файли. Його прізвище ніде не виринуло. Ми перекопали всю інформацію, зібрану в його комп’ютері, і не знайшли там анічогісінько. Ґетц був гомосексуал. О’кей. Він мав коханця й практикував якісь збочення. Не заперечую. Але це й усе. Схоже, ти став жертвою власних упереджень. Можна бути голубим, садомазохістом, але при цьому не бути педо-злочинцем.
Волокін поклав перед собою недільну карамель.
— А мій інстинкт? Як ви поясните мій інстинкт?
Каздан поклав на тацю коробки, пакети та інші рештки від їхньої вечері і скинув усе це в ящик для харчових відходів.
— Це ваша відповідь? — посміхнувся Волокін.
Вірменин утупив погляд у райдужні очі молодого детектива.
— Найгірше в усьому цьому те, що я, певно, міг би відвернути смерть Назера. Якби надумав допитати його раніше, я б…
— Каздане, ви самі собі не вірите. Ви закінчили свою проповідь?
— Це ти закінчив. Свою вечерю. Своє розслідування. Я відвезу тебе назад до Холодного Індика.
Молодий росіянин нічого не відповів. Він спокійно помішував пластиковою ложечкою вершки. Потім запитав із лукавим виглядом:
— На вашу думку, звідки взято кривавий напис на стелі?