— Насправді, — провадила жінка-експерт, — ми не знаємо, з якого саме дерева було сплетено терновий вінець Христа. Різні школи пропонують різні версії. Називають, наприклад, такі дерева, як Paliurus Spina-Christi, Sarcopoterium Spinosum, Zizyphus Spina-Christi, Rhamnus catharticus. А також Euphorbia Milii Splendens, що небезпідставно має другу назву «колючка Христа». Однак щодо цієї останньої існує одна суперечність: це дерево так називають за його колючки та за червоні квіти, схожі на плями крові. Насправді ж воно не було відоме в Палестині тієї історичної доби. Ні, на мою думку, терновий вінець для Христа було виготовлено саме з акації сеяль.
У гебрейській мові застосовують її назву у множині «шіттім», через ту силу-силенну шпичаків, якими вона покрита…
Каздан обернувся до Пуйфера, який заговорив усміхаючись:
— О’кей. Зараз я тобі все перекладу мовою поліції. Тут ідеться принаймні про дві очевидні речі. По-перше, цього дерева в Парижі не знайдеш. Ми з тобою перебуваємо в тому єдиному місці нашої столиці, де воно росте. По-друге, але ти, мабуть, уже до цього додумався, воно наділене символічним значенням. Не знаю, навіщо вбивці було потрібне це дерево. Чи він надіває вінець із його колючок на голову, чи носить сандалії, сплетені з гілля або кори цієї акації, але без сумніву, він якось хоче пов’язати себе з Христом.
Мовчанка.
А краплі дощу все лопотіли й лопотіли, падаючи на скляний дах…
— Тобто він хоче символічно пов’язати себе з Христом, — повторив технічний працівник поліції. — І з гріхом.
— Ваш колега хоче вам сказати, — підхопила жінка-експерт, — що це дерево водночас символізує Христові муки й спокутування людських гріхів. Чим більше Христос страждав фізично, тим більше Він брав на Себе людських гріхів символічно.
Думки Каздана завихрились у спіраль. Він знову тепер, дуже чітко й виразно, чув те стукотіння, яке вчора лунало в його коридорі. То була палиця. Або паличка. Убивця мав палицю, яку застосовував, як сліпий, «обмацуючи» нею підлогу. І та палиця була вирізана з дерева Христового тернового вінця…
Потім йому спала ще одна думка. Дубець. Дубець, яким себе шмагають. Вірменин пригадав, що Miserere — молитва тих останніх ченців, які досі практикують самобичування, і вони проказують її саме тоді, коли себе шмагають. Йому ніяк не вдавалося впорядкувати ці всі елементи, але разом вони утворювали щось одне ціле. Miserere. Самобичування. Дерево Христа. Покарання. Прощення…
Пуйфера підсумував.
— А найцікавіше я залишив на закуску. Перш ніж подати тобі знак, я вирішив трохи поглибити дослідження цих частинок дерева. Палінологія — ти знаєш, що це таке?
— Ні, не знаю.
— Наука про розсіяння органічних порошинок на об’єктах — пилку, спор… Ця дисципліна дає змогу визначити місця, в яких перебував певний об’єкт. Досліджуваний зразок кладуть на липучу стрічку й у такий спосіб збирають із нього порошинки, які потім розглядають під мікроскопом. У Фор-де-Росні працює лабораторія, в якій проводяться такі дослідження. Я надіслав туди свої зразки для з’ясування, звідки вони походять. Там є обладнання, на якому…
— Ти вже маєш результати чи не маєш? — роздратовано урвав його Каздан.
— Я щойно їх одержав. За даними аналізів зібраних на них пилку і спор, це дерево справді побувало в Палестині. Можливо, навіть в околицях Єрусалима. Тобто, це справді те дерево, з гілля якого був виготовлений вінець Христа. У його сучасному варіанті, звісно…
Вірменин подивився на Волокіна, очі якого блищали від стримуваного ентузіазму. Росіянин, схоже, був у захваті від почутого. Пуйфера закінчив розповідь:
— Там знайшли також пилок, характерний для інших регіонів. Для Чилі, Аргентини. А також для європейських регіонів із помірним кліматом. У всякому разі, немає підстав сумніватися, що ця акація багато мандрувала…
Це була іще одна важлива деталь інформації, з якою Каздан не знав, що робити. Він подумав про ієрогліфи. Про Розетський камінь, до якого він не мав ключа. Але потім уявив себе Шампольйоном, який розгадав значення всього того кавардаку завдяки одному символу, одному-єдиному, справжню роль якого він зрозумів…
— Дуже тобі дякую, — сказав Каздан, потиснувши Пуйфера руку. — Мені треба йти.
— Я проведу вас. Іще чекаю результатів аналізу слідів від кедів.
— Я розраховую на тебе, коли ти їх матимеш.
Вони знову заглибилися в гущавину листя, що шелестіло довкола. Уже на порозі оранжереї Пуйфера затримав Каздана за рукав і почекав, поки Волокін відійде.
— Він на службі?