За чаєм Реція сказала, що донька місіс Філмер матиме дитину. Переживала, що постаріє і вже не зможе мати дітей! Вона дуже самотня, дуже нещаслива! Вперше заплакала, відколи вони одружилися. Звідкись здалека долинало до нього її схлипування; він чітко все чув, він ясно все бачив, він порівнював її схлипування з роботою поршня. Але нічого не відчував.
Його дружина плакала, а він нічого не відчував; щоразу, коли вона схлипувала, дуже проникливо, тихо і безнадійно, він опускався на ще одну сходинку нижче в пекельну прірву.
Нарешті з мелодраматичним жестом, який він зробив геть механічно, цілком усвідомлюючи його нещирість, Септімус схилив голову на руки. Він оступився, тепер нехай люди йому допомагають. Хай за кимось посилають. Він здався.
Ніщо не могло його підняти. Вона поклала його в ліжко. Послала за лікарем — за лікарем місіс Філмер доктором Голмсом. Доктор Голмс оглянув його. Нічого серйозного, сказав доктор Голмс. Яке полегшення! Що за добра людина, що за хороша людина! — думала Реція. Коли він отак почувається, то йде до мюзик-холу, казав про себе доктор Голмс. Він бере вихідний, і вони разом з дружиною грають у гольф. Чому б не спробувати перед сном дві таблетки брому, розчинених у склянці води? Ці старі будинки в Блумсбері, казав доктор Голмс, постукуючи по стіні, часто обшиті чудовими панелями, а господарі беруть і клеять на них шпалери. Он тільки днями, провідуючи пацієнта, сера такого й такого на Бедфорд-сквер…
Отже, ніякого виправдання, абсолютно нічого серйозного, тільки гріх, за який людська природа прирекла його на смерть, і він нічого не відчуває. Він не сумував за вбитим Евансом — і це найгірше, але попіднімали голови всі інші злочини, погрозливо махали пальцями, і кпили, і насміхалися з-над билець ліжка рано-вранці, вдосвіта над простертим тілом, що лежало, терзаючись своїм виродженням; як же він міг одружитися зі своєю дружиною без жодного почуття, обманув її, спокусив, поглумився з міс Ізабел Поул, і настільки вкрився віспинами пороку, що жінки сахаються від нього на вулиці. Вирок людської природи щодо таких мерзотників — смерть.
Знову прийшов доктор Голмс. Великий, зі свіжим кольором обличчя, видний, цокав, дивлячись у дзеркало, він усе відмів — головний біль, безсоння, страхи, кошмари — нервовий розлад і більше нічого, сказав він. Досить докторові Голмсу навіть на пів фунта схуднути при його звичайній вазі одинадцять стоунів шість фунтів[25], як він на сніданок уже просить у дружини додаткову тарілку вівсяної каші. (Реції також варто навчитися варити вівсяну кашу.) І далі торочив своє — здоров’я значною мірою залежить від нас самих. Треба чимось захопитися. Якоюсь улюбленою справою. Він розгорнув Шекспіра — «Антонія і Клеопатру», таке не підходить. Якимось хобі, сказав доктор Голмс, бо він сам має чудове здоров’я (працює не менше за інших у Лондоні) тільки завдяки тому, що завжди може переключитися з пацієнтів на старовинні меблі. І який же гарненький гребінчик, він таки дозволив собі сказати, у волоссі місіс Воррен-Сміт!
Коли той дурень прийшов наступного разу, Септімус відмовився його бачити. Що, справді? — запитав доктор Голмс, усміхаючись люб’язно. І мусив по-дружньому торкнутися плеча тієї чарівної маленької місіс Сміт перед тим, як увійти повз неї до спальні її чоловіка.
— Отже, хандра, світом нудимо, — сказав він люб’язно, сідаючи біля пацієнта. Невже щось казав про самогубство дружині, ще зовсім юній дівчині, вона ж іноземка, правда? І що тепер вона подумає про англійських чоловіків? Хіба чоловік не має обов’язків перед дружиною? Хіба не ліпше зайнятися якоюсь справою і не вилежуватися на ліжку? У нього за плечима сорокарічний досвід, і Септімусу треба повірити докторові Голмсу на слово: з ним нічого серйозного, хай буде певен. Дуже сподівався, що коли прийде наступного разу, то Сміт уже не лежатиме і не завдаватиме прикрощів своїй чарівній маленькій леді.
Словом, людська природа накинулася на нього — оця відразлива тварюка з криваво-червоними ніздрями. На нього накинувся Доктор Голмс. Він приходив доволі часто, мало не щодня. Досить тобі спіткнутися, — написав Септімус на поштовій листівці, — як одразу напосідається на тебе людська природа. Тебе змагає Голмс. Єдиний вихід — втеча, тільки б Голмс не довідався, в Італію — будь-куди, будь-куди, подалі від доктора Голмса.
25