Однак містер Флетчер мусив іти. Довелося її турбувати, а оскільки сам був, як нова копійка, то не зміг не звернути уваги на неохайність бідолашної жінки; розпатлана, пакунок долі. Вона не одразу його пропустила. Поки він стояв, озираючись довкола на білі мармурові статуї, сірі віконні рами й решту накопичених скарбів (він надзвичайно пишався Абатством), то дебелість, сила й потужність її тіла, що час від часу неспокійно терло коліньми, сидячи на лаві (настільки складним було приближення до її Бога, настільки непідвладні були її бажання), справили на нього неабияке враження, так само, як і на місіс Делловей (цілий день вона не йшла їй з голови), на преподобного Едварда Віттекера і на Елізабет також.
Елізабет чекала автобуса на Вікторія-стріт. Після задушливого приміщення так добре постояти на свіжому повітрі. Подумала, що, може, й не варто їй просто зараз повертатися додому. Адже так добре надворі. Вона сяде на автобус. І поки вона там стояла у своєму чудово скроєному одязі, уже починалося… Перехожі починали порівнювати її з тополею, раннім світанком, гіацинтом, ланню, протічною водою, садовими лілеями; її це страшенно втомлювало, тому воліла побути на самоті за містом і робити все, що заманеться, бо тут їм лишень би бачити в ній схожість із лілеями та змушувати ходити на прийоми, а відтак і Лондон здавався їй просто жахливим порівняно із самотою в селі разом із татом і собаками.
Зненацька під’їжджали автобуси, зупинялися, рушали — блискучі каравани, що мінилися червоним і жовтим лаком. Але на який сісти? Та все одно. Вона не штовхатиметься. Любила спокій. А їй і не вистачало експресії, бо ж очі мала чудові, розкосі, східні очі, а з такими гарними плечима і такою прямою поставою, казала мама, нею завжди можна милуватися; останнім часом, особливо вечорами, коли її щось захоплювало, бо ніколи не побачиш її схвильованою, вона здавалася майже красунею — величаво-тихою. Але що це вона собі думає? Усі чоловіки закохувалися в неї, а її брала страшенна нудьга. Усе починалося. Мама добре бачила, що починаються всілякі там компліменти. А їй байдуже до них, як і до одягу, і це дещо непокоїло Кларису, але, можливо, оті цуцики й морські свинки зі своїми чумками якраз і роблять її такою чарівною. А тепер додалася ще й дивна дружба з міс Кілман. Ну що ж, думала Клариса близько третьої години ночі, читаючи від безсоння барона Марбо, це означає, що дівчина має добру душу.
Раптом Елізабет зробила крок уперед і виявилася найспритнішою, першою зайшла до автобуса. Сіла нагорі. Поштовх — і піратський корабель рушив з місця, пустився летіти; мусила вхопитися за поруччя — справжній піратський корабель — відважний, зухвалий — нісся нахабно, вивертав небезпечно, забирав пасажира сміливо або геть не зважав на нього, звивався вугром і був самовпевнений, на всіх вітрилах мчався він пихато по Вайт-Голлу. І чи хоч раз Елізабет подумала про бідолашну міс Кілман, яка любила її без заздрості, для якої вона була ланню на весняній галявині, місячним світлом на тихій воді? Вона втішалася своєю свободою. Повітря таке п’янке й свіже. Не те що в задушливому Універмазі армії і флоту. Тепер їй здалося, що вона скаче на коні, ніби галопує по Вайт-Голлу; і на кожний порух автобуса струнке тіло в плащі кольору лані легко відповідало власним порухом, немов вершник, немов різьблена фігура над водорізом корабля, коли легкий вітерець лопотів її одягом; спека надала щокам блідості фарбованого дерева; а її гарні очі, не наражаючись на нічий погляд, дивилися вперед, невидющі, блискучі, з кричущою невинністю статуї.
Якби міс Кілман постійно не торочила про свої негаразди, то з нею було б легше. Хіба ні? А якщо цілими днями пропадати у всіляких комітетах (вона майже не бачила його в Лондоні) і полегшувати життя бідним, як це робив її тато, тоді вже не знати хто… якщо міс Кілман саме це має на увазі, коли говорить про християнство; тут дуже складно щось сказати напевно. Так, так, вона хоче проїхати трошки далі. Ще пенні до Стренду?[32] Ось, будь ласка, пенні. Вона під’їде до Стренду.
Вона любить хворих. А тепер будь-яке поле діяльності доступне жінкам вашого покоління, сказала міс Кілман. Тож вона може стати лікарем. Вона може стати фермером. Тварини також часто слабують. Може взяти у володіння тисячу акрів, мати у своєму підпорядкуванні людей. Вона б навідувала їх удома. Ось Сомерсет-гаус[33]. Так, можна стати хорошим власником ферми, і досить дивно, але на цю думку її наштовхнув, хоч і не без участі міс Кілман, передусім Сомерсет-гаус. Такий чудовий, серйозний, такий великий і сірий. Їй подобалося, що тут працювали люди. Їй подобалися, немов із сірого паперу, он ті церкви, що стримували натиск Стренду. Тут усе геть інакше, ніж у Вестмінстері, думала вона, виходячи на Чансері-лейн.
32
33