Бальзак засуджує Юло, а ще більше Фердінанда дю Тійє. Флобер ненавидить своїх буржуа і, зображаючи Оме, палає злобою. Толстой-деміург осяває всіх однаковим світлом.
Залишаючи створений ним безмежно живий світ, мимоволі запитуєш себе, як ці бісові критики могли твердити, ніби роман — «застаріла» літературна форма. Ніколи не було написано нічого прекраснішого, людянішого, потрібнішого, ніж «Війна і мир» та «Анна Кареніна».
Я вважаю цілком природним, що молоді романісти шукають нових форм. Іноді у них трапляються щасливі знахідки. Але ніколи вони не створять нічого кращого, ніж цей самобутній творець, який у найплідніший період своєї творчості не турбувався про жодну літературну доктрину. Ми вже знаходимо у нього все, що в наші дні оголошують новиною. Почуття відчуженості, самітності. Душевну тривогу. Хто відчув ці почуття сильніше за Левіна, який цілими днями, працюючи з селянами, твердив про себе: «Що ж я таке? Де я? І навіщо я тут?» А Фрейд[128] з його теорією підсвідомого — прочитайте: «Степан Аркадійович узяв капелюха і зупинився, пригадуючи, чи не забув чогось. Виявилось, що він нічого не забув, крім того, що хотів забути, — дружину». А Пруст і його книга «Під захистком дівчат у цвіту»? Згадайте атмосферу таємничості, яка оточувала у свідомості Левіна сестер Щербацьких і остаточно зачаровувала його.
Воістину, усе, що ми любимо в літературі, вже було у Толстого. Але це не означає, що молоді експериментують дарма: «Шукайте і знайдете».
Я вважаю «Війну і мир» найпрекраснішим з романів, будь-коли написаних, за всіх часів і в усіх країнах. І не тому, що я бажаю встановити якусь ієрархію або класифікувати шедеври. Порівнювати Стендаля і Толстого, Діккенса і Бальзака, визначити їх ранг було б наймарнішим і найдурнішим заняттям. «Війна і мир» не може бути «кращим твором» за «Пармську обитель», бо остання сама по собі чудова книга. Я хочу тільки сказати, що великий роман Толстого найближчий до вселюдської правди, найбільш романічний у найповнішому змісті цього слова, найгуманніший з задуманих і написаних.
Тут постає на тисячі п’ятистах сторінках цілий світ. Такий само правдивий, як світ реальний. Більш реальний. Бо ми знаємо родину Ростових, родину Волконських, Бориса Друбецького і його матір, князя Василія і його дочку краще, ніж наших друзів і нашу власну родину. Наташа Ростова викликає в нас жвавіший інтерес, ми всім серцем розуміємо її, більше, ніж будь-яку реальну жінку. Я вгадую у князі Андрієві братню душу. Коли є в світі людина, яку я хотів би мати другом, то це був би він. І це життя живіше за живе, ця реальність реальніша за реальну, я знаходжу їх навіть у другорядних персонажів. Я знаю Денисова, Берга краще, ніж офіцерів, з якими воював. Справді, Толстой-творець малював частку всесвіту, населивши її своїми створіннями.
Що можна відповісти на те, що він не єдиний романіст, який здійснив таке диво? Бальзак теж змагався з суспільством у широкому плані. «Людська комедія» виводить на сцену чоловіків і жінок усіх класів, усіх професій; у Бальзаковому світі є лікарі і судді, комерсанти, селяни, поліцейські, міністри. Толстой, починаючи свій роман, має на меті змалювати лише російських дворян, тих, яких можна знайти у маєтках, в урядових установах, в армії. Згодом він описує також офіцерів, солдатів, мужиків, але ніколи — буржуа, торговців, ремісників. Бальзак розгортає повнішу картину суспільства.
Це так, і я надто люблю Бальзака, щоб заперечувати те, що він неповторний. Але кожний з цих двох монументальних творів має свої особливості: «Людська комедія» — це мозаїка; романи, де Бальзак вивчає різні середовища, об’єднані тими самими персонажами, протиставлені один одному. «Війна і мир» — не мозаїка; це гігантська фреска. Величезна кількість людей переміщується як єдине ціле у часі і просторі, рушить через війну і мир, до смерті. Історія розгортається на другому плані. Водночас цей великий роман являє собою епопею. Читаючи Толстого, згадуєш Гомера. «Війна і мир» — найчудовіший епічний роман в історії літератури.
Як виник сюжет «Війни і миру»? Так само, як і інших шедеврів. Він не був сміливо обраний автором, а спричинився цілою низкою випадків. Він був схоплений автором, бо відповідав його потайним думкам. Протягом цілого 1863 року (після його одруження) Толстой вагався між кількома ідеями: він думав навіть про повернення до служби в армії. Але у січні 1863 року він зробив у своєму щоденнику надзвичайно важливий запис: «„Знедолені” — це сила».
128