Коли з’явився початок роману під назвою «Рік 1805», критики запитували себе, що задумав Толстой. Це була правдива і прекрасна картина життя російського дворянства початку століття. Персонажі приваблювали, але багато читачів були спантеличені численними французькими фразами, великою кількістю тем. Насправді ж Толстому потрібна була тривала підготовка, щоб закласти основу життя суспільства, на яку згодом вдарить буря війни. Назва «Війна і мир» буде прийнята ним лише в 1867 році після виходу двох перших томів. Вона запозичена у Прудона[129]. Ця назва дуже влучно розкриває перед майбутнім читачем завдяки цьому протиставленню двох стихій широкі горизонти історії.
Мало жанрів містять стільки труднощів, як історичний роман. Щоб читач захопився подіями, треба, аби вони були зв’язані з долями окремих людей, з пристрастями вже знайомих персонажів, улюблених чи ненависних. Коли автор хоче ввести в роман уславлених видатних героїв, які існували реально, таких, як Наполеон, Олександр, Мюрат, Кутузов, він має грунтуватися на документах, бо всяка помилка буде смішною. Проте він повинен вдихнути життя в історичні манекени і нагородити їх людськими пристрастями. Ми погоджуємось із зустріччю Наполеона з тим російським солдатом, нам вже добре знайомим, за умови, щоб обидва під час цієї зустрічі лишалися людьми.
Суперечливі документи примушують письменника стільки разів переписувати текст, що він зрештою нівечить своє полотно. Читач уже не бачить людини. Романіст, той має право вибору, він підкреслює якусь деталь. Маленька жирна рука Наполеона, дрижання його литки, його швидкий крок — цих деталей вистачає, щоб ми його побачили. Кутузов важкий, сліпий на одне око, слізливий, сонний, — образ незабутній. Так само як епічний поет дає богам і героям постійні епітети (Ахілл бистроногий), так Толстой наділяє «маленьку княгиню» Лізу Болконську трохи коротшою верхньою губкою, у П’єра Безухова — наївна і довірлива посмішка. У кожного генерала своя звичка, яка стає його лейтмотивом.
Ефект від цілого величезний. Історія органічно увійшла в життя. Битва під Бородіном, яку Толстой вивчав, ознайомившись з місцем, де вона розігралася (як Віктор Гюго — Ватерлоо[130]), відбувається в романі у реальних пейзажах, серед реальних людей. Стендаль досяг того ж ефекту, змалювавши поле бою, побачене очима Фабріціо, але йшлося лише про один бій. Толстой примушує нас пережити всю війну. Єдиний письменник, якому пощастило повторити це чудо, — це Жюль Ромен[131] у своєму романі «Верден». Зверніть увагу на те, що Толстой, як зробив би історик, звертається до джерел. Він читає безліч мемуарів, він радиться із свідками. П’єр Паскаль пише, що немає майже жодної сторінки, жодного епізоду, де не можна було б вказати, звідки вони походять. Він відзначає особливо текстуальні запозичення з «Щоденника одного студента» Жихарєва. Банкет, влаштований Багратіону 3 березня 1806 року, описаний Жихарєвим, — ті самі тости, та сама кантата. Але романіст доручив організацію свята одному з своїх вигаданих персонажів — старому графу Ростову. Той самий прийом використав Дюма-батько, коли він послав Атоса на ешафот. Тільки Толстой, маючи більше почуття міри і менше схильності до мелодрами, більш органічно сплавляє вигадку і факти.
Ця удача Толстого особливо відчутна у перших книгах роману. Після цих частин, де змальоване приватне, сімейне життя, починають щасливо чергуватись історичні події з численними драмами почуттів. Ми потрапляємо з Москви у Лисі Гори, потім слідуємо за князем Андрієм, Миколою Ростовим, Василієм Денисовим в армію. Ми повертаємось до Петербурга і Москви, щоб побачити шлюб П’єра Безухова; ми присутні на полі бою під Аустерліцом і, у наступній книзі, на банкеті на честь Багратіона. Величні приливи і відливи війни і миру зображені з незрівнянною художньою силою, і, я гадаю, з неперевершуваною.
Згодом Толстим до певної міри заволодіває потреба зробити з історії філософські висновки. Гюго у «Знедолених» піддався тій самій спокусі. Я переконаний, що краса мистецького твору вимагає того, щоб філософія сама собою випливала з нього. Етичне значення твору при цьому не втрачається, бо чиста краса спричиняє «очищення пристрастей». Лагідне враження безтурботності, що викликає споглядання щасливого шлюбу П’єра, який здобув душевний спокій, і Наташі, що стала матір’ю і матроною, — невисловлений моральний урок, але він вразливіший, ніж довгий висновок про свободу і необхідність.
129
130