На це питання я відповім, що письменник і, ширше, митець грає у людському суспільстві незмінну роль, незалежно від часу і місця. Роль ця багатогранна.
1. Ми чекаємо від мистецтва — роману, драми або фільму — того, чого не може нам дати життя. Коли ми пристрасно чого-небудь бажаємо, є два способи задовольнити наше бажання. Перший — здобути або завоювати бажане. Це — дія. Дикун відчуває голод — він вирушає на полювання або на рибалку. Юнак захоплений жінкою — він намагається їй сподобатись. Але може трапитись, що здійснення потрібної дії неможливе. Чоловік може виявитись надто слабким для полювання або надто нерішучим для залицяння до жінки. Які ж тут допоможуть ліки? Перейти від дії до її зображення. Як чинить первісний художник, коли він не знаходить бізона або оленя? Він малює їх на стінах печери Ласко і сподівається, що зображення магічно приверне дичину. Як чинить невдалий коханець, якому доводиться задовольнятися найжалюгіднішими об’єктами кохання? Коли це грек епохи Гомера, він принаджує на своє ложе богинь: Афродіту або Геру; коли це француз XX століття, він насолоджується у кіно лицезрінням Жанни Моро або Бріжітт Бардо. Або закохується у Наташу з «Війни і миру», у пані де Реналь з «Червоного і чорного», в Альбертіну Марселя Пруста. Життя багатьох людей пусте і тьмяне, його одухотворює лише вигадка.
2. Перевага зображення над дією, роману над дійсністю у тому, що мистецький твір дозволяє те, у чому відмовляє реальне життя: безкорисливе споглядання. Подібно до толстовського князя Андрія, ми, на жаль, чоловіки і жінки нашої епохи насильства, пережили війну і мир; подібно до нього зазнали кохання. Але за яких умов? Змушені діяти негайно, одержимі гнівом, страхом, тугою, ми прожили своє життя, так і не пізнавши його. Нас щомиті підганяла необхідність щось вибирати, вирішувати, до чогось братися. «Мені хотілося б зупинитися, перепочити, насолодитись цим обличчям, цим почуттям», — говорили ми. «Ні, — відповідало життя. — Йди далі! Скоріше!» Тільки поети і романісти рятують нас від цього поспіху. «Найдовший день» на узбережжі Нормандії був пекельним безладдям, убивчою біганиною, коли кожний бачив навколо себе тільки зливу заліза і крові. На екрані цей день стає прекрасним видовищем. Ватерлоо для читача «Пармської обителі», Верден для читача «Людей доброї волі»[140] не становлять ніякої небезпеки, не вимагають ніяких рішень. Споглядання їх безкорисливе. Як каже Мальро, Венера Тіціана не викликає бажання оволодіти нею, вона викликає бажання нею захоплюватись.
Естетичне почуття завжди безкорисливе. Я це повторюю, — і в цьому його суть. Великі письменники уникали нав’язувати нам вирок, що повернуло б нас у царство необхідності, їхні твори грунтувалися на непорушних цінностях: добрі, любові, дружбі. Вони давали змогу читачеві зазнавати почуття, які робили його сильнішим; вони вміли надати значного інтересу найнікчемнішим епізодам повсякденного життя. Показуючи, що дрібні драми варті великих, більш за те, що дрібні драми і є великими, Бальзак, Чехов, Піранделло[141] втішали тих, хто веде життя, на поверховий погляд, непомітне. Вони писали для всіх, і усі їх читали. Народ Франції — усі його класи у сімдесяті роки минулого століття читали Віктора Гюго так само, як англійці читали Діккенса. Античний театр хвилював усіх жителів Афін або Рима. Усі його розуміли, усі ним захоплювались. Велике мистецтво очищало людей і, я вважаю, робило їх кращими. Такою є одна з постійних функцій мистецтва. Воно і сьогодні повинно здійснювати її, хоч деякі з наших митців про це забувають.
3. Але це ще не все. Ще одна функція мистецтва — робити незрозумілий світ доступним нашому розумові. Що ми розуміємо в житті? Майже нічого. Люди незрозумілі, надто складні. Ми проводимо все життя поряд з батьками, дітьми, з подружжям, так і не пізнавши їх до кінця. Та й самого себе не знаєш. Ще менше знаєш тих, хто далекий від тебе: державних діячів, твій народ, інші народи. Природу оповивають тумани, і вона від нас весь час зникає. Мені хотілося б уловити вираз кожного обличчя, а воно вже змінилося, ніби брижі пробігли по воді. Наші власні почуття мінливі, як квітневе небо. Але добре побудований роман пропонує нам людські образи, хай іноді і таємничі, але завжди доступніші для розуміння, ніж істоти реального світу, бо вони — творіння розуму.
140
«Люди доброї волі» — багатотомна серія романів Жюля Ромена.