Ромен Роллан
З Роменом Ролланом нас найміцніше зв’язує передусім «Жан-Крістоф». Спробуємо подумки перенестися в ту епоху і уявити себе передплатниками «Кайє де ла Кензен». З яким нетерпінням і радістю чекали ми кожний новий уривок з цього роману, кожну нову частину цієї симфонії. Чому роман наче заворожив нашу молодь? Тому що він порушує найважливіші, найпекучіші проблеми — кохання, мистецтва, смерті, мети життя трактовані піднесено.
Для Ромена Роллана «Жан-Крістоф» значно більше, ніж літературний твір, — це місія. В епоху морального і соціального розкладу він прагнув «пробудити вогонь душі, який покоївся під попелом, протиставити ярмарку на площі, що отруює повітря і затьмарює світло», «маленький легіон відважних душ». Отже, йому потрібний був герой, який насмілився б подивитися на все безглузде і злочинне, що діялося навкруги, поглядом незалежним, тверезим і чесним; він той самий гурон, якого Вольтер переносить у Париж, щоб його вустами засудити Європу[175]. Не дивно, що Бетховен уявився йому підхожою фігурою, адже він був не тільки великим музикантом, а й героїчним характером. Було спокусливо ввергнути Бетховена у сучасний світ і в умовах сьогодення показати його почуття, тріумфи і поразки.
Однак не слід говорити: «Жан-Крістоф — це Бетховен». Події з життя композитора використані в описі дитинства, становлення німецького піаніста, сина музиканта, який живе у маленькому рейнському містечку, але ці біографічні елементи прислужилися лише матеріалом для кількох епізодів перших томів. Так, молодий Жан-Крістоф оповитий «атмосферою старої Німеччини, старої Європи». Але ось він кинутий у сучасний світ і стає незалежним. Пуповина, яка зв’язує його з Бетховеном, відсікається.
Величезна симфонія може бути поділена на чотири частини.
Перша частина: Від «Світанку» до «Юності» — це відкриття музики, народжене у стражданнях, яке приносить завдяки чудовому дядечку Готтфріду втіху.
Друга частина: «Бунт», де Жан-Крістоф підіймається проти раболіпності провінційного німецького середовища. Скомпрометувавши себе у бійці між селянами і солдатами вбивством офіцера, він тікає до Франції.
Третя частина: «Ярмарок на площі», сувора картина довоєнного Парижа, суворість, на жаль, найчастіше виправдана, Парижа бульварного, легковажного, де, однак, Жан-Крістоф знаходить друга, Олів’є Жанена — проекція авторської особистості. (Справді, Ромен Роллан, як і багато хто з письменників, ніби роздвоївся: його сила породила Жан-Крістофа, а його французька витонченість — Олів’є).
Четверта частина: Олів’є одружився, але його шлюб виявився нещасливим («Друзі»). Він помирає під час бунту; Крістоф, який вдарив поліцейського, змушений тікати до Швейцарії. Там він віддається злочинному коханню, яке приводить його ледве не до самогубства, але на самотині, серед гір, він знову знаходить мужність і спроможність творити. Він пройшов через «неопалиму купину», він почув голос Бога, він врятований.
Чому ж вабила, більше ніж будь-яка інша, ця книга нас, молодих людей, котрим у 1906 році було по двадцять років? Передусім, як і при читанні всіх романів виховання почуттів («Утрачені ілюзії», «Вільгельм Мейстер», «Червоне і чорне»), було щастям знайти у цих перших зіткненнях дитини і юнака з життям наші власні тривоги, надії, мрії. Потім філософія, життєві правила, дуже прості, які виголошував простодушний і чудовий дядечко Готтфрід. «Дорожи кожним днем, що здіймається. Не думай про те, що буде через рік, через десять років Думай про сьогоднішній день. Кинь усі свої теорії. Бачиш-но, усі теорії — навіть найдоброчесніші — все одно погані і дурні, бо чинять зло… Дорожи кожним днем, навіть коли він сірий і сумний, як нині. Не тривожся. Поглянь-но. Тепер зима. Усе спить. Але щедра земля прокинеться… Чекай. Коли ти сам добрий, усе буде гаразд. Коли ж ти слабкий, коли тобі не поталанило, все одно будь щасливий. Отже, більше зробити ти не можеш. Так навіщо ж бажати більшого? Навіщо побиватися, що не можеш більшого? Треба робити те, що можеш… Als ich kann[176]. Герой — це той, хто робить, що може. А інші не роблять».
Сам Ромен Роллан за дуже складних обставин зробив усе, що міг, він і в нас вселяв мужність намагатися робити все, що в наших силах. Ми були вдячні йому за це.