До речі, Моруа заперечує белетризацію як засіб розкриття образів видатних людей, котрим він присвячує свої твори. Його обурення викликає вираз «романізовані біографії», введений кимось для їхньої характеристики. «У моїх біографіях я ніколи не «романізую», я не вигадую ні ситуацій, ні розмов. Я спираюся на факти, які виявляються у документах, листах, газетах, спогадах, з такою самою точністю, як автори дисертацій у Сорбонні або спеціалісти-вчені», — пише Моруа у праці «Шістдесят років мого літературного життя».
Роль митця полягає передусім у тому, щоб відібрати з нескінченної різноманітності життя або документів істотне, потім організувати матеріал. Та цим вона не обмежується. Моруа розглядає цю проблему як у творчому, так і в широкому соціальному плані, присвятивши їй статтю «Роль письменника у сучасному світі». Призначення митця було і є за всіх часів незмінним. Передусім це прищеплення високих моральних принципів, яке має бути покликанням митця-громадянина. Особливо значною є соціальна функція мистецтва у сучасному світі. У цьому зв’язку Моруа торкається ангажованості письменника, розуміючи її як чітку позицію митця з позаестетичних питань. Щодо цього визначення можна сперечатися, адже участь у політичному, соціальному житті, у ставленні до релігії — не щось відокремлене від естетичних поглядів, визначених ідеологією, світоглядом митця. До того ж сам Моруа вважає, що письменник може бути єдиним у двох іпостасях: письменником-політиком, який гостро реагує на пекучі політичні питання, і митцем, який очищає і умиротворює, підіймаючись над сутичкою. Моруа переконаний, що ангажованість характеризує не тільки сучасних митців. Адже хоча б Вольтер і Руссо були письменниками ангажованими. Завдання сучасного письменника — дати читачеві зрозуміти і відчути, що «людство єдине у своїй людяності», допомогти своєю творчістю побачити у кожній людині Людину. Митець «має дотримуватися трьох заповідей: він зобов’язаний говорити правду, він зобов’язаний прагнути прекрасного, він зобов’язаний, нарешті, захищати свободу, бо без свободи немає правди».
Дегуманізація літератури відвернула багатьох людей від неї. Це не означає, підкреслює Моруа, що письменник має змальовувати тільки піднесені моменти, але він повинен бути милосердним, допомагати людям розуміти одне одного, руйнувати ненависть, збуджувати почуття, які зближують людей.
Твори великих письменників, грунтуючись на неминущих цінностях: добрі, любові, дружбі, завжди викликали у людей почуття, які робили їх кращими. Велике мистецтво очищало людей і тому давало найсильніші естетичні переживання — у цьому Моруа вбачає одну з основних його функцій, нагадуючи, що деякі сучасні митці про це забувають. Друга, не менш важлива функція — допомогти пізнати навколишній світ, осягнути життя в усій його складності, побачити те, що не завжди лежить на поверхні. Творіння розуму — персонажів добре збудованого роману — легше зрозуміти, ніж реальну людину, мінливу і надто багатолику, у якій закладено безліч потенційних можливостей. А художній образ має бути завершеним, конкретним, навіть за умови його багатогранності. Щоб досягти правди мистецтва, письменник, так само як живописець, часто спрощує — для побудови образу йому досить кількох жестів, думок, характерних слівець. Митець творить форми — «істинніші і постійніші за форми самого життя». Прекрасне не потребує пояснень, і форма мистецтва, прекрасна колись, не може застаріти, втратити своє значення. Моруа переконаний, що у мистецтві неможливий прогрес — жодний сучасний поет не може бути геніальнішим за Гомера, Пруст не вищий за Бальзака, Чехов не кращий і не гірший за Гоголя.
Митець, як і вчений, панує над природою, тільки їй підкоряючись, або, точніше, черпаючи з неї матеріал для своїх творів, повторює Моруа, розвиваючи свої думки з приводу активної ролі митця. В есе, присвяченому його вчителеві Алену, Моруа пише: «Світ речей не може існувати без розуму. Але, з іншого боку, реальність — єдине, що спрямовує наші думки». Так з позицій матеріалізму пояснює він діалектичний взаємозв’язок духовного і матеріального світу, за умови пріоритету останнього. Достовірність і відчутність світу, створеного Бальзаком у його грандіозній епопеї, яка віддзеркалює історію цілого суспільства, — найважливіша особливість його творчості. Вигаданий світ сприймається як реальний завдяки тому, що всі персонажі Бальзака «мають три виміри» і змінюються на протязі роману, а це викликає відчуття часу, який невблаганно рухається вперед. Детальні описи Бальзака створюють правдоподібну обстановку, у якій розігруються життєві драми. Моруа констатує, що автор «Людської комедії» не судить світ, котрий є таким, яким він є. На думку Моруа, великий реаліст Бальзак відкидав ідею його безглуздя, бо любить світ і все, що в ньому є, аж до чудовиськ.