Мистецтво кохання

705 Так-бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, —
706     Як же їй мило зате згодом оддатись йому!
707 Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди,
708     Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце.
709 Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити,
710     Їй — доброзичливо те, що попрохали, сприйнять.
711 Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі;
712     Як закохавсь, розкажи, далі — бажання розкрий.
713 Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер,
714     Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла.
715 Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї —
716     Стримайсь на деякий час, щезни їй з-перед очей.
717 Вабить — що в руки не йде; викликає відразу — що липне:
718     Менше набриднеш ти їй — більше захоче тебе.
719 Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди:
720     З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов.
721 Я помічав: неприступна — шовковою з часом робилась,
722     Хто шанувальником був — потім коханцем ставав.
723 Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі
724     Сонце й солона вода смалять його день у день.
725 Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба
726     Рало й мотикою б'є — спушує скибу важку;
727 Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває,
728     Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, —
729 Хто закохавсь — той блідий; коханця прикрашує блідість,
730     Дурень хай бачить у ній явної слабості знак!
731 Був же блідий Оріон, як за Сідою[3] бігав лісами,
732     Дафніс[4] рум'яним не був — горду наяду кохав.
733 Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось:
734     Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу.
735 Й неспані ночі — добро: від безсоння стрункішає тіло
736     Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги.
737 Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен
738     Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".
739 Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині:
740     Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана.
741 Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:
742     Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.
743 "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,
744     Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой?
745 А Герміону Пілад не інакше любив, як Палладу —
746     Феб, як сестрицю свою — два Діоскури-брати".
747 Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску
748     Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки!
749 Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода:
750     Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав.
751 Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю —
752     Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.
753 Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:
754     Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.
755 Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають
756     Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай.
757 Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки,
758     Там — виноградну лозу, ще десь — добірні жита.
759 Скільки облич — стільки вдач є на світі; розумний зуміє,
760     Хоч незліченні вони, пристосуватись до них,
761 Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом —
762     Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь.
763 Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить,
764     Там — лише остень, а там — тягнуть об'ємисту сіть.
765 Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй:
766     Пастку досвідчена лань здалеку спостереже.
767 Серед невчених — умом не хизуйсь, між цнотливих — зухвальством,
768     Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять.
769 От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться,
770     Хутко в обійми свої явний негідник бере.
771 Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка,
772     Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.