Мистецтво кохання

²⁸     Знатимеш, як тобі слід жіночці-любці годить.
²⁹ Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко —
³⁰     Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять.
³¹ Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата —
³²     Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини.
³³ Вигнав колхідянку зрадник Ясон (не дивився, що — мати!)
³⁴     Й другу в обійми свої підлий узяв Есонід.
³⁵ Ну, а Тесей? Через нього сама, в чужині Аріадна
³⁶     На узбережжі морськім чайок лякалась усе.
³⁷ А запитай, чому Дев'ять доріг, хоч одна лиш дорога, —
³⁸     "Тут за Філлідою гай, — скажуть, — тужив, осипавсь".
³⁹ Гість твій (вершина чеснот!) залишив тобі меч свій, Дідоно,
⁴⁰     Й смерті причиною став — плата за ласку твою!
⁴¹ Що вас згубило? Не вміли любить: бракувало мистецтва —
⁴²     Тільки мистецька любов може тривалою буть.
⁴³ Певно, донині б не знались на тім, та сама Кітерея,
⁴⁴     Тут об'явившись мені: "Вчи їх, — веліла, — любить!"
⁴⁵ І додала: "За які ж то провини страждають дівчата?
⁴⁶     Збройним мужам оддавать їх безоружну юрбу?
⁴⁷ Дві твої книги зробили умільцями справи своєї
⁴⁸     Чоловіків, а тепер — зброю жіноцтву подай!
⁴⁹ Хто Менелая жону в своїх віршах ганьбив, той потому
⁵⁰     Їй же хвалу проспівав на щасливішій струні.
⁵¹ Ніжних дівчаток (якщо тебе знаю направду) не скривдиш —
⁵²     Буде тобі все життя гарна віддяка од них".
⁵³ Мовивши, з мирту листок (прикрашав тоді мирт їй волосся)
⁵⁴     Й декілька ягід мені, мило всміхнувшись, дала.
⁵⁵ Їх лиш узяв я — натхнення відчув: заясніло повітря,
⁵⁶     Легше дихнулося враз, наче позбувсь тягаря.
⁵⁷ Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата —
⁵⁸     Цноти, законів і прав тут не порушите ви!
⁵⁹ Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість —
⁶⁰     Хай ні хвилина життя марно для вас не майне!
⁶¹ Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі —
⁶²     Бавтесь! Рікою пливуть — не почекають! — роки.
⁶³ Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш,
⁶⁴     Як і години: втекла — вже не відкличеш її.
⁶⁵ З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж
⁶⁶     Завтрашнє — все ж не таке, як учорашнє, добро.
⁶⁷ Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки,
⁶⁸     А з того терня колись квіти я рвав для вінка.
⁶⁹ Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців,
⁷⁰     Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч.
⁷¹ Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш,
⁷²     А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд.
⁷³ О, як то скоро — гай-гай! — вкривається зморшками тіло
⁷⁴     Й щойно квітуче лице в'яне, безбарвним стає!
⁷⁵ Сивінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, — од дитинства)
⁷⁶     Вибілить голову всю, не омине й волоска.
⁷⁷ Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе,
⁷⁸     Олені — роги нові, щоб не старіти, беруть,
⁷⁹ Нам же — онови нема. Не лишайте незірваним квіту:
⁸⁰     Не зірвете навесні — сумно осиплеться сам!
⁸¹ Так і пологи — до старості крок, та й нива втрачає
⁸²     З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги.
⁸³ Не червоній через Ендіміона[6] латмійського, Люно;
⁸⁴     Зоре світанкова, й ти — через Кефала свого!
⁸⁵ А Кітерея? (Вона ж — і Гармонії мати, й Енея)
⁸⁶     Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров.
⁸⁷ Приклад беріть, умирущі, з богинь — невмирущого роду:
⁸⁸     Не відмовляйте мужам — хай посмакують утіх!
⁸⁹ Може, одурять? А втрата яка? Що ваше — те з вами:
⁹⁰     Тисяча хай почерпне — все буде так, як було.
⁹¹ З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь,
⁹²     Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить!
⁹³ Хто б не дозволив, скажіть, вогонь — од вогню запалити?
⁹⁴     Хто б у цебрі зберігав безмір морської води?
⁹⁵ Втім: "Так негоже!" — котрась із жінок дорікне ласунові —
⁹⁶     Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай.
⁹⁷ Не до розпусти хилю вас, однак, — велю не лякатись

6

Ендіміон — син Аетлія і Каліки (дочки Еола), заселивший еолійцями з Фессалії Еліду (Apollod. I 7, 5). На прохання закоханої у нього Селени, Зевс усипив Ендіміона в печері карійської гори Латмос та зберіг йому вічну молодість. Селена народила Ендіміону п'ятдесят дочок.