Любов — це діяльність, а не пасивний вплив: у ній треба «перебувати», а не «впадати» в неї. Загалом активний характер любові можна описати твердженням про те, що любов переважно означає давати, а не брати.
Що означає давати? Хоч і здається, що відповідь на це запитання дуже проста, насправді вона сповнена багатозначності і складних моментів. Найбільш поширеною хибною думкою є така: давати означає «відмовлятися» від чогось, жертвувати, позбавляти себе чогось.
Людина, якій притаманна схильність до отримання, використання чи накопичення, розуміє процес давання саме так. «Ринкова» особистість дає охоче, але очікує одержати щось натомість; для неї дати й нічого не отримати — це обман[9]. Люди з непродуктивною орієнтацією відчувають, що стають біднішими, коли віддають. Отож більшість таких індивідів загалом відмовляється давати. Дехто перетворює давання на чесноту — у сенсі жертовності. Вони переконані: оскільки віддавати так «боляче», саме тому людина й повинна це робити; для них доброчесність давання полягає в самому акті прийняття жертви. Для них норма «краще давати, ніж отримувати» означає, що краще страждати від позбавлення, аніж відчувати радість.
Для продуктивної особистості «давати» означає зовсім інше. Давання — найвищий прояв могутності. Коли я даю, то відчуваю свою силу, своє багатство, свою владу. Відчуття великої життєвої сили й могутності наповнює мене радістю. Я відчуваю себе переповненим, щедрим, живим і водночас радісним[10]. Давати набагато радісніше, ніж отримувати — не тільки через те, що це позбавляє чогось, а й тому, що коли я даю, то відчуваю себе живим.
Справедливість цього принципу підтверджують чимало конкретних прикладів. Найпростіший із них ілюструє сфера статевих зносин. Кульмінацією чоловічої статевої функції є давання — чоловік віддає себе, свій статевий орган жінці. У момент оргазму він віддає їй своє сім’я. Він не може цього не зробити, якщо здатен до статевого акту. В іншому разі він імпотент. Для жінки процес не є інакшим, хоча тут маємо певні труднощі. Вона також віддає себе, відкриває ворота до свого жіночого єства; отримуючи, вона віддає. Якщо вона не здатна віддавати, а може тільки отримувати, така жінка фригідна. Згодом акт давання трапляється знову — і вона вже не коханка, а мати. Жінка віддає себе дитині, що росте в її утробі, вона віддає своє молоко немовляті, ділиться теплом свого тіла. Для неї не віддавати означає страждання.
У матеріальному світі віддавати — це бути багатим. Багатий не той, хто багато має, а той, хто багато віддає. Скнара, який панічно боїться щось утратити, з погляду психології є бідним і нужденним, хай якими статками він володіє. Багатий той, хто здатен віддавати. Він відчуває, що може дарувати себе іншим. Тільки той, хто позбавлений усього, крім мінімальних речей, що необхідні для існування, не здатен віддавати матеріальні речі й насолоджуватися цим процесом. Проте щоденний досвід ілюструє: те, що людина вважає своїми мінімальними потребами, залежить від її характеру так само, як і від її фактичних надбань. Усі чудово знають, що бідні віддають охочіше, ніж заможні. Попри це, бідність, що виходить за певні межі, не дозволяє віддавати — і від цього особистість руйнується. Не тільки через страждання, що їх спричиняє вбогість, а й тому, що вона позбавляє бідного радості віддавати.
9
Детальніше про типи особистостей можна прочитати у книзі Е. Фромма «Людина для себе» (