На цій протилежності чоловічого та жіночого також ґрунтується міжособистісне творення. З погляду біології це очевидно: злиття сперматозоїда та яйцеклітини є основою народження дитини. Але із суто психологічної позиції відбувається те саме: в любові і чоловік, і жінка відроджуються. (Гомосексуальний розлад призводить до неможливості досягти такої єдності протилежностей, відтак гомосексуал потерпає від самотності, що її не здатен побороти, і така невдача може спіткати звичайного гетеросексуала, який не годен любити.)
Таке протиставлення чоловічого й жіночого начал існує і в природі — і не тільки у тварин та рослин (це очевидно), а й у протиставленні двох основних функцій — отримання і проникнення. Це протилежність землі й дощу, річки й океану, ночі і дня, темряви і світла, матерії та духу. І таку думку експресивно висловив видатний мусульманський поет і містик Румі:
Проблема протилежності чоловіків та жінок веде до дискусії про любов та статеві стосунки. Раніше я вже зауважував, що Фройд помилявся, розглядаючи любов виключно як прояв — чи сублімацію — статевого потягу, не взявши до уваги, що сексуальне бажання є одним із проявів потреби в любові та єднанні. Проте помилка Фройда значно глибша.
Згідно зі своїми переконаннями фізіологічного матеріалізму, у статевому інстинкті він бачить результат хімічного напруження в тілі, що спричиняє страждання й вимагає полегшення. Метою статевого потягу є зняття цього болісного напруження, а сексуальне задоволення допомагає його позбутися. Ця думка була б доречною, якби сексуальний потяг діяв так само, як голод чи спрага, що з’являються, коли організму чогось бракує. За такого підходу сексуальний потяг — це свербіж, позбутися якого допомагає сексуальне задоволення. Насправді ж, якщо взяти до уваги цю концепцію, ідеальним сексуальним задоволенням була б у цьому разі мастурбація.
Це парадокс, але Фройд ігнорує психобіологічний аспект сексуальності, чоловічо-жіночу протилежність — і бажання їхнього возз’єднання. Цю хибну думку, імовірно, підсилили надзвичайні патріархальні переконання Фройда, через які він зробив висновок, що сексуальність per se[17] властива чоловіку, а тому проігнорував специфічно жіночу сексуальність. Він висловив свою думку у «Трьох статтях до питання теорії статі», зауваживши, що лібідо зазвичай має «чоловічу природу», незалежно від того, чоловіче воно чи жіноче. Аналогічна ідея в раціоналізованій формі висловлена в теорії Фройда про те, що маленький хлопчик сприймає жінку як кастрованого чоловіка, а вона сама повсякчас намагається компенсувати «втрату» чоловічих статевих органів. Одначе жінка — це не кастрований чоловік, її сексуальність є специфічно жіночою, їй не притаманна «чоловіча природа».