Природа альтруїзму стає особливо очевидною, коли йдеться про її вплив на інших, і найчастіше в нашій культурі проявляється вплив «безкорисливої» матері на дітей. Вона переконана, що завдяки її альтруїзму діти зрозуміють, що означає, коли тебе люблять, а відтак і самі навчаться любити. Проте вплив її альтруїзму не виправдовує всіх сподівань. Її діти не схожі на щасливих людей, які переконалися в тому, що їх люблять, — вони відчувають тривогу, напруження, бояться несхвалення від матері й прагнуть жити так, щоби справдити її очікування. Зазвичай на них впливає прихована ворожість матері до життя, яка не є очевидною та яку вони відчувають інтуїтивно, і поступово діти й самі нею наповнюються. Загалом вплив «матері-альтруїстки» не надто відрізняється від впливу «матері-егоїстки», понад те — це навіть гірше, бо материнська безкорисливість не дозволяє дітям її критикувати. Вони не повинні розчаровувати її — під маскою доброчесності їх вчать ворожого ставлення до життя. Якби хтось дістав змогу вивчати вплив матері, якій властива справжня любов до себе, він побачив би, що ніщо не дасть дітям розуміння того, що таке любов, радість і щастя, окрім любові матері, яка водночас любить і себе.
Мало хто підсумував би ці роздуми про любов краще, ніж Майстер Екгарт, який висловився так: «Якщо маєш любов до себе, то любиш усіх інших, як самого себе. Доки любиш іншу людину менше, ніж себе, тобі не вдасться любити себе по-справжньому. Та якщо ти любиш усіх — і себе також — однаково, то любитимеш їх як одну людину, що водночас є і людиною, і Богом. Отже, той, хто любить себе та інших однаково, досягає величі й праведності»[26].
ґ. Любов до Бога
Ми вже говорили про те, що наша потреба в любові ґрунтується на досвіді самотності, внаслідок якого з’являється необхідність здолати тривогу, породжену відчуженістю, завдяки єднанню. Релігійна форма любові, яку називають любов’ю до Бога, з погляду психології не відрізняється від інших її форм. Вона виростає з потреби перемогти самотність і досягти єднання. Насправді ж любов до Бога має стільки ж різноманітних рис і аспектів, як і любов до людини, і водночас у ній є стільки ж суперечливих моментів.
У всіх теїстичних релігіях, незалежно від того, є вони політеїстичними чи монотеїстичними, Бог виступає найвищою цінністю, найбажанішим благом. Отож конкретне розуміння Бога залежить від того, чим є найбажаніше благо для людини. Таким чином, розуміння концепції Бога мусить починатися з аналізу структури особистості того, хто у нього вірить.
Наскільки ми можемо знати, розвиток людства можна охарактеризувати як вихід людини із самої природи, з матері, звільнення від пут крові й землі. На початку своєї історії людина, чию первісну єдність із природою було розірвано, все ще прагне відновити цей первинний зв’язок. Вона віднаходить свою впевненість у тому, що повертається до цього зв’язку або тримається за нього. Людина все ще ототожнює себе зі світом тварин і рослин і намагається віднайти єдність, залишаючись одним цілим із природою. Більшість первісних релігій ілюструють цей етап розвитку. Тварина обертається на тотем; під час урочистих релігійних подій або на війні надягають маски тварин; тварині поклоняються як божеству. На пізнішому етапі розвитку, коли вміння людини сягають рівня ремесла й художньої творчості, коли вона вже не так залежить від дарів природи — плодів, які знаходить, тварин, на яких полює, — людина перетворює на божество виплід своєї праці. Це стадія поклоніння ідолам, виготовленим із глини, срібла або золота. Людина переносить свої власні сили і вміння на речі, що їх виготовляє, а тому відчужено поклоняється своїй могутності, своїй власності. На наступному етапі розвитку людина надає своїм богам людської подоби. Скидається на те, що це могло статися тоді, коли вона почала глибше себе усвідомлювати й відкрила для себе, що людина є найвеличнішою і найдостойнішою «річчю» у світі. На цій стадії поклоніння антропоморфним богам розвиток триває у двох вимірах. Один із них стосується жіночої або чоловічої природи богів, інший — рівня зрілості, що його досягла людина, і ця зрілість визначає природу богів та природу любові людини до них.
26
Meister Eckhart, translated by R. В. Blakney, Harper St Brothers, New York, 1941, p. 204.