То яким є результат? Сучасна людина відчужена від самої себе, своїх побратимів і природи[49]. Вона перетворюється на товар, сприймає свої життєві сили як інвестицію, що може забезпечити їй максимум прибутку за умов сучасного ринку. Взаємини між людьми, по суті, є стосунками між відчуженими автоматами, що почуваються в безпеці, бо не вирізняються з натовпу, не відрізняються від інших думками, почуттями, діями. Тимчасом як усі намагаються щосили не відставати від решти, кожен із них залишається абсолютно самотнім, його переслідує глибоке відчуття невпевненості, тривоги й провини — так завжди буває, коли людині не вдається подолати свою самоту. Наша цивілізація пропонує чимало паліативів, що допомагають людині не усвідомлювати власної самотності. Передусім це чітка рутина бюрократизованої механічної роботи, завдяки якій люди не усвідомлюють своїх основних людських бажань, прагнення вийти за власні межі та об’єднатися. Оскільки виключно цієї рутини замало, людина бореться зі своїм підсвідомим відчаєм за допомогою рутинних забав, пасивного споживання звуків і образів, що їх пропонує індустрія розваг. Окрім цього, вона може отримувати задоволення від купівлі нових речей, які згодом замінить на інші. Образ сучасної людини близький до того, що його описав Гакслі у своєму «Прекрасному новому світі»: сита, гарно вдягнена, сексуально задоволена — але їй водночас бракує свого «я», бракує контактів із ближніми — окрім хіба що поверхових. Її життєві кредо Гакслі сформулював дуже стисло й чітко: «Коли людина відчуває, суспільство від цього хилитає» або «Не відкладай на завтра розваги, у які можна поринути вже сьогодні». Або ж коронний вислів: «Сьогодні всі щасливі». Щастя сучасної людини — у «розвагах». Розваги — це змога мати втіху зі споживання і «глитання» товарів, видовищ, їжі, напоїв, цигарок, людей, лекцій, книжок, фільмів — усе це споживається, поглинається. Світ — це один великий об’єкт для нашого апетиту — велике яблуко, велика пляшка, великі груди. Ми ж усі — немовлята, що до нього присмоктуються, постійно чогось чекаючи чи на щось сподіваючись, — і водночас ми завжди розчаровані. Наш характер пристосований до обміну й отримання, бартеру та споживання; усе, включно з матеріальними й духовними об’єктами, перетворюється на об’єкт обміну і споживання.
Такий соціальний характер сучасної людини не може не вплинути на проблему любові. Автомати не здатні любити — вони можуть обмінюватися своїми «наборами особистих якостей» і сподіватися на чесну угоду. Одним із найважливіших проявів любові — й особливо шлюбу — за такої відчуженої структури є ідея «команди». У численних статтях на тему щасливого шлюбу ідеал презентовано як «злагоджену командну роботу». Такий опис практично не відрізняється від образу працівника, який «добре» працює: він має бути «досить незалежним», здатним співпрацювати, терплячим — і водночас амбітним та агресивним. Отже, фахівець зі шлюбу твердить, що чоловік мусить «розуміти» свою дружину й допомагати їй. Він повинен схвально коментувати її нову сукню і смачну страву. Вона ж, своєю чергою, має з розумінням ставитися до того, що він приходить із роботи втомлений і роздратований, уважно слухати його розповіді про проблеми на роботі, не гніватися, коли він забуває про її день народження, а знову ж таки розуміти його. Такі типи взаємин призводять до злагоджених стосунків між двома людьми, які залишаються чужими протягом усього життя, ніколи не досягають «глибокого зв’язку», але ввічливо ставляться одне до одного й намагаються давати одне одному задоволення.
За такої концепції любові та шлюбу акцент роблять на порятунку від почуття самотності, яке за інших умов було б неможливо витримати. У «любові» людина нарешті знаходить «сховок» від самоти. Вона створює союз із двох людей проти всього світу, і цей егоїзм à deux[50] помилково вважають за любов і близькість.
Наголос на командному дусі, терпимості одне до одного тощо з’явився не так давно. Доти — у роки після Першої світової війни — переважала концепція любові, згідно з якою основою вдалих любовних стосунків, а надто ж щасливого шлюбу, було взаємне сексуальне задоволення. Вважали, що найчастіше причиною нещасливого шлюбу було те, що партнери не змогли правильно «пристосуватись» одне до одного в сексі. Причиною такої помилки називали «неосвіченість», коли йшлося про «правильну» сексуальну поведінку, тобто неналежну сексуальну техніку одного чи обох партнерів. Щоб «виправити» цю помилку і допомогти нещасливим парам, які не здатні любити одне одного, безліч книжок пропонували інструкції і поради щодо правильної сексуальної поведінки й відкрито або приховано обіцяли, що завдяки дотриманню таких порад любов не забариться. Це ґрунтувалося на ідеї, що любов є дитям сексуальної насолоди, і, якщо двоє людей навчаться задовольняти одне одного сексуально, любов їх не омине. Такі роздуми підтримували загальну ілюзію епохи щодо того, що правильні технічні засоби допомагають розв’язувати не тільки проблеми індустріального виробництва, а й проблеми людей загалом. Насправді ж істина — у протилежному.
49
Пор. із докладнішим обговоренням проблеми відчуження і впливу сучасного суспільства на характер людини у книжці «Здорове суспільство». (