Любов не є результатом адекватного сексуального задоволення, а от щастя сексуальних стосунків — і навіть знання так званих сексуальних технік — є наслідками любові. Якщо ця теза потребує доказів, окрім щоденних спостережень, їх можна знайти також у численних даних психоаналізу. Дослідження найпоширеніших сексуальних проблем — фригідності у жінок або ж легких і складніших проявів психологічної імпотенції у чоловіків — свідчать про те, що йдеться не про брак знання правильної техніки, а про пригнічення, через яке любити неможливо. Труднощі, які не дозволяють людині віддавати себе повністю, діяти спонтанно, довіряти партнерові за умов безпосередньої і прямої фізичної близькості, постають зі страху й ненависті до протилежної статі. Якщо сексуально пригнічена особистість зможе перебороти свій страх чи ненависть, а відтак розвинути в собі здатність любити, його або її проблеми будуть розв’язані. В іншому ж разі її не врятують жодні знання про сексуальні техніки.
Тоді як дані психоаналізу підкреслюють хибність ідеї про те, що володіння правильною сексуальною технікою може забезпечити щастя в сексі та любові, припущення щодо того, що любов є супутником взаємного сексуального задоволення, сформувалося під впливом теорій Фройда. Для Фройда любов була по суті сексуальним явищем. «Людина на власному досвіді переконалася, що сексуальна (генітальна) любов є джерелом величезного задоволення, а отже, вона стала для неї прототипом щастя. Таким чином, вона має змусити її й надалі шукати щастя на шляху сексуальних зносин, перетворити генітальний еротизм на квінтесенцію свого життя»[51]. На думку Фройда, відчуття братньої любові є наслідком сексуального бажання, одначе при цьому статевий потяг перетворюється на імпульс із «пригніченою метою». «Любов із пригніченою метою справді була сповнена чуттєвості й залишається такою у підсвідомості людини»[52]. Відчуття злиття, єдності («океанічне відчуття»), що по суті є містичним переживанням і водночас основою найсильнішого відчуття єднання з іншою людиною або людьми, Фройд інтерпретував як патологічне явище, регресію до раннього стану «безмежного нарцисизму»[53].
Проте, Фройд іде далі, вважаючи, що любов фактично є ірраціональним феноменом. Для нього немає розбіжності між ірраціональною любов’ю і любов’ю як проявом зрілості особистості. У своїй статті про любов-перенесення Фройд зазначав, що така любов не надто відрізняється від «нормальної» любові[54]. Закоханість завжди балансує на межі з ненормальністю, її повсякчас супроводжує сліпота, коли йдеться про сприйняття дійсності, компульсивність і перенесення об’єктів любові з дитинства. Любов як раціональне явище, найвище досягнення зрілості, на думку Фройда, не була цінною з погляду дослідження, оскільки для нього вона не існувала в реальності.
Утім, було б помилкою переоцінювати вплив ідей Фройда на концепцію, що любов є результатом сексуального потягу — чи радше що вона є ідентичною сексуальному задоволенню, яке знаходить прояв у свідомому відчутті. Тут спостерігається зовсім інший причинний зв’язок. На ідеї Фройда частково вплинув дух XIX століття; почасти ж вони набули популярності завдяки настроям, що переважали в роки після Першої світової війни. Декотрі з чинників, які вплинули і на загальну, і на фройдівську концепції, передусім були реакцією на суворі норми моралі вікторіанської доби. Ще один чинник, який вплинув на теорії Фройда, є характерним для поширеної концепції людини, котра ґрунтується на структурі капіталізму. Щоб довести той факт, що капіталізм відповідав природним потребам людини, треба було показати, що за своєю природою люди схильні до конкуренції і взаємної ворожнечі. Тимчасом як економісти «довели» це, говорячи про невситиме бажання економічного прибутку, а дарвіністи — про принцип виживання найсильніших, Фройд досягнув аналогічного результату, припустивши, що чоловіка штовхає вперед безмежне бажання оволодіти всіма жінками, і тільки під тиском суспільства він не здатен утілити це в життя. Як наслідок, усі люди неодмінно ревнують одне одного, і ці взаємні ревнощі разом із суперництвом триватимуть завжди, навіть якщо всі соціальні й економічні передумови зникнуть[55].
51
S. Freud,
55
Єдиним учнем Фройда, який ніколи не відокремлювався від свого вчителя, проте в останні роки власного життя змінив погляд на проблему любові, був Сандор Ференці. Ця проблема прекрасно висвітлена у книжці