Характерним для такого типу ідолопоклонницької любові є те, що спочатку вона напрочуд інтенсивна, розвивається дуже стрімко. Таку любов часто зображають як істинну, велике кохання; та хоч вона і є ілюстрацією сили й глибини любові, насправді ж уособлює тільки «голод» і розпач ідолопоклонника. Годі вже й казати про те, що нерідко двоє людей знаходять одне одного у взаємному поклонінні, іноді — в окремих випадках — їхня любов репрезентує folie deux[59].
Інша форма псевдолюбові — це та, яку можна назвати сентиментальною. Її суть полягає в тому, що любов можна переживати тільки у своїх фантазіях, а не в стосунках із реальною людиною тут і тепер. Найбільш поширеною її формою є сурогатне задоволення від любові, яке відчуває «споживач» фільмів про кохання, журнальних історій і любовних пісень. За їхньою допомогою людина може задовольнити всі несправджені бажання любові, єдності та близькості. Чоловік або жінка, які неспроможні зруйнувати стіну відчуження у своїх взаєминах із партнером, розчулюються до сліз, коли бачать на екрані щасливу або нещасливу історію кохання якоїсь пари. Для багатьох подружжів такі історії — єдина можливість відчути любовне переживання — не одне до одного, а спільне — і тут вони лише спостерігають за «коханням» інших. Поки любов залишається фантазією, вони її відчувають, але щойно повертаються до реальних стосунків двох живих людей — одразу ціпеніють.
Іншим проявом сентиментальної любові є її перенесення в часі. Подружжя можуть розчулювати спогади про їхнє кохання в минулому — попри те, що коли минуле було сьогоденням, вони не відчували любові одне до одного, — або ж фантазії про майбутнє кохання. Скільки заручених або щойно одружених пар мріють про блаженство любові в майбутньому, тоді як саме зараз — живучи разом — вони вже почали набридати одне одному? Така тенденція співвідноситься із загальними переконаннями, що притаманні сучасній людині. Вона живе минувшиною або майбуттям, але не сьогоденням. Її переслідують щемливі спогади про дитинство і матір — або ж вона сповнена щасливих планів на майбутнє. Байдуже, відчуває вона любов, беручи участь у «нереальному» досвіді інших, а чи це відчуття переноситься в минуле або майбутнє, така ідеалізована й відчужена форма любові слугує наркотиком, що вгамовує страждання від реальності, самоту і відрубність індивіда.
Ще одна форма невротичної любові проявляється у використанні проективних механізмів з метою уникнути власних проблем — натомість людина починає звертати увагу на вади й дошкульні місця «коханого» чи «коханої». За таких умов особи поводяться подібно до груп, націй чи релігій. Вони помічають найменші недоліки іншої людини і водночас блаженно не відають, що мають власні, бо надто заклопотані, намагаючись звинуватити чи вдосконалити іншого. Якщо так поводяться двоє — а так зазвичай і трапляється, — любовні стосунки перетворю-ються на взаємну проекцію. Якщо я надто владний, нерішучий або жадібний, то звинувачуватиму в цьому свого партнера і, залежно від мого характеру, прагнутиму його «вилікувати» або покарати. Водночас інша людина робитиме те саме, а тому обом вдається ігнорувати власні проблеми. Отже, в них немає потреби робити кроки, що допомогли б їм розвиватися далі.
Іншою формою такої проекції є перенесення власних проблем на своїх дітей. Передусім таке перенесення найчастіше передбачає, що людина бажає чогось і своїй дитині. У таких випадках бажання для дітей переважно є перенесенням власних життєвих проблем на життя дитини. Відчуваючи, що її життя позбавлене сенсу, людина намагається наповнити сенсом життя своїх дітей. Але вона приречена на поразку — і щодо себе, і щодо дітей. Щодо себе — бо проблему існування можна розв’язати виключно самостійно, не уповноважуючи інших; щодо дітей — бо такій людині бракує якостей, конче потрібних, щоб зорієнтувати дитину в самостійному пошуку відповідей. Діти стають об’єктами проекцій і тоді, коли потрібно розірвати нещасливий шлюб. У такій ситуації запасний аргумент батьків: вони не можуть розлучитися, бо тоді позбавлять дітей щастя жити у єдиній родині. Утім, будь-яке детальніше дослідження засвідчить, що напружена й нещаслива атмосфера «єдиної родини» заподіє дитині набагато більше шкоди, ніж відкритий розрив — завдяки останньому вони принаймні зрозуміють, що одним сміливим рішенням людина здатна покласти край нестерпній ситуації.