В історії науки є чимало прикладів віри в здоровий глузд і передбачення істини. Коперник, Кеплер, Галілей і Ньютон мали непохитну віру в здоровий глузд. Саме за це спалили Бруно, а Спіноза зазнав відлучення. Для кожного кроку — від зародження раціонального передбачення і до формулювання теорії — необхідна віра — віра в те, що це передбачення є раціонально вартісною метою, якої треба прагнути, віра в гіпотезу як в імовірне й доречне припущення, віра в кінцеву теорію — принаймні до того моменту, як поталанить досягти загального консенсусу щодо її цінності. Джерелом віри є власний досвід людини, її впевненість у силі думки, спостережень і суджень. Якщо ірраціональна віра — це те, що вважають істинним тільки тому, що такої думки дотримується більшість або ж авторитетна особа, то раціональна віра ґрунтується на власному переконанні, що має за основу продуктивне спостереження й мислення, незважаючи на думку більшості.
Думки й судження не єдині аспекти досвіду, в яких проявляється раціональна віра. У людських стосунках віра є невід’ємним складником будь-якої серйозної дружби чи любові. «Вірити» в іншу людину означає бути впевненим у її надійності, незмінності її чільних настанов, сутності її особистості, її любові. Це не означає, що людина не може змінювати свою думку — просто її основні мотиви залишаються незмінними, зокрема її повага до життя і гідності інших є її частиною, що не зазнає змін.
У такому самому сенсі ми віримо в себе. Ми усвідомлюємо існування свого «я», суті нашої особистості, що є незмінним і не зникає протягом усього життя, попри обставини, що зазнають змін, і не залежить від певних змін у мисленні й почуттях. Саме на цій суті, що є реальністю нашого «я», і ґрунтується наша впевненість у власній індивідуальності. Якщо ми не віримо в незмінність свого «я», наше відчуття індивідуальності перебуває під загрозою, і ми узалежнюємося від інших людей, чиє схвалення формує наше відчуття індивідуальності. Лише та людина, яка вірить у себе, може бути вірною іншим, бо тільки вона може бути впевнена в тому, що в майбутньому буде достоту такою, як і тепер, а отже, відчуватиме й діятиме так само, як робить це зараз. Віра в себе — це умова нашої здатності обіцяти, а оскільки, як зауважив Ніцше, людина визначається своєю спроможністю обіцяти, віра є однією з умов людського існування. Коли йдеться про любов, найважливіше вірити у свою власну любов — у її здатність спонукати до любові інших, у її надійність.
Інший аспект віри в людину полягає у вірі в можливості інших людей. Найелементарнішою формою такої віри є віра матері в її новонароджене дитя: в те, що воно житиме, ростиме, ходитиме й говоритиме. Утім, розвиток дитини в цьому плані є настільки передбаченим, що його очікування, здається, зовсім не потребує віри. Усе зовсім інакше, коли йдеться про можливості, які не вдається розвинути: здатність дитини любити, бути щасливою, міркувати, а також особливі вміння, таланти. Це зернята, що проростуть за наявності певних умов для їхнього розвитку, і вони можуть залишитися придушеними, якщо таких умов бракує.
Однією з найважливіших умов є те, що особа, яка має для дитини важливе значення, вірить у її можливості. Наявність такої віри дозволяє розрізняти навчання і маніпулювання. Навчати означає допомагати дитині усвідомлювати її можливості[62]. Протилежним до навчання є маніпулювання, що ґрунтується на бракові віри в розвиток можливостей, а також на переконанні, що дитина розвиватиметься правильно тільки тоді, коли дорослі вкладатимуть у неї «бажане», придушуючи все «небажане». У робота не треба вірити — він усе одно неживий.
Кульмінацією віри в інших постає віра в людство. У західному світі прояви такої віри можна було спостерігати в юдейсько-християнській релігії, до того ж її яскраво ілюструють гуманістичні, політичні та соціальні ідеї останніх півтораста років. Подібно до віри в дитину, ця віра ґрунтується на тому, що за відповідних умов потенційні можливості людини допоможуть їй створити соціальний лад, що ним керують принципи рівності, справедливості й любові. Досі людині ще не вдавалося створити такий лад, упевненість у тому, що їй це вдасться, потребує віри. Подібно до всіх проявів раціональної віри, це не просто бажане мислення — така віра ґрунтується на доказах попередніх досягнень людства, а також на внутрішньому досвіді кожного індивіда, його здоровому глузді та любові.
62
Англійське слово