— Але ви знаєте конкретно, що мені робити, а чого уникати?
— Ні, не знаю. Знаю лише, що всесвіт за другою брамою — найближчий до нашого, а наш власний всесвіт — напрочуд підступний і безсердечний. Тож ці два світи не можуть особливо відрізнятися.
Я настирливо просив його розповісти, що на мене чекає. А він наполягав, що як маг відчуває стан загальної небезпеки, але нічого більш конкретного сказати не може.
— Всесвіт неорганічних істот завжди готовий завдати удару, — продовжував він. — Але таким самим є й наш всесвіт. Ось чому ти маєш входити в їхню сферу так, ніби входиш у зону бойових дій.
— Хочете сказати, доне Хуане, сновидці завжди мусять боятися того світу?
— Ні. Я не це хочу сказати. Щойно сновидець проминає всесвіт за другою брамою чи відмовляється розглядати це як можливий варіант, ніякого головного болю більше немає.
Дон Хуан заявив, що лише тоді сновидці вільні йти далі. Я не знав напевне, що він має на увазі. Він пояснив, що всесвіт за другою брамою настільки могутній і агресивний, що слугує природним фільтром або тестовим майданчиком, де сновидці проходять випробування на свої слабкості. Якщо вони переживуть це випробування, то можуть переходити до наступної брами, якщо ж ні, то залишаться назавжди в пастці того всесвіту.
Тривога буквально переповнювала мене, але, попри мої вмовляння, нічого іншого він не сказав. Повернувшись додому, я продовжив свої подорожі до світу неорганічних істот, виявляючи величезну обережність. Моя обережність, здається, лише підживлювала відчуття насолоди від цих подорожей. Я дійшов до того, що самого лише споглядання світу неорганічних істот вистачало, щоб викликати екзальтацію, яку неможливо описати. Я боявся, що мій захват рано чи пізно завершиться, але цього не відбувалося. Щось несподіване підсилило його ще більше.
Якось розвідник дуже грубо вів мене крізь незліченні тунелі, немов шукаючи чогось чи намагаючись витягнути з мене всю енергію й виснажити мене. Коли він нарешті зупинився, я почувався так, ніби марафон пробіг. Здавалося, що ми на краю того світу. Більше не було тунелів, лише чорнота навколо. Потім щось зажевріло праворуч і попереду від мене — там засяяло світло з непрямого джерела. Це було приглушене сяйво, що робило все розпливчасто-сірим чи коричнюватим. Звикнувши до світла, я неясно розрізнив якісь темні рухомі фігури. Невдовзі мені здалося, що зосередження моєї уваги сновидіння на тих рухомих фігурах зробило їх твердими. Я помітив, що вони були трьох типів: деякі круглі, як кулі, інші — як дзвони, а решта — як велетенські, хвилясті полум’я свічок.
Усі вони були початково круглі й однакового розміру. Я прикинув, що вони мають три-чотири фути[3] в діаметрі, їх були сотні, може, тисячі.
Я знав, що маю дивне, витончене видіння, і все ж ті форми були настільки справжніми, що я впіймав себе на тому, що мені відверто моторошно. Я мав нудотне відчуття, що перебуваю над гніздом величезних, круглих, коричневих і сіруватих жуків. Утім, я почувався якось безпечно, ширяючи над ними. Однак я відкинув усі ці міркування щойно усвідомив, який ідіотизм з мого боку — почуватися в безпеці чи ніяково, наче мій сон — це справжня життєва ситуація. Проте, спостерігаючи, як рояться ті жукоподібні істоти, я дуже занепокоївся від думки, що вони от-от торкнуться мене.
— Ми — мобільний підрозділ нашого світу, — раптово промовив голос посланця. — Не бійся. Ми — енергія, і, звісно, ми не маємо наміру чіпати тебе. Це все одно було б неможливо. Нас розділяють реальні кордони.
Після довгої паузи голос додав:
— Ми хочемо, аби ти приєднався до нас. Спускайся туди, де ми. І не ніяковій. Ти ж не ніяковієш з розвідниками, а тим більше — зі мною. Розвідники і я — такі ж, як і решта. Я маю форму дзвона, а розвідники — свічкового полум’я.
Остання заява виявилася певним сигналом для мого енергетичного тіла. Коли я почув її, нудота і страх зникли. Я спустився на їхній рівень, і кулі, дзвони й свічкові вогні оточили мене. Вони підійшли до мене так близько, що торкнулися б мене, якби я мав фізичне тіло. Натомість ми проходили одне крізь одне, наче капсульовані бульбашки повітря.
У цю мить я мав неймовірне відчуття. Хоч я не відчував нічого біля чи всередині мого енергетичного тіла, я відчував і помічав дуже незвичний лоскіт десь іще — м’які, легкі, мов повітря, предмети відчутно проходили крізь мене, але не зовсім там. Відчуття було неясне й швидке, і я не встигав розчути його сповна. Замість того, щоб зосередити на ньому увагу сновидіння, я був цілковито захоплений спостереженням за цими енергетичними жуками-переростками.