Стратеги давнини були вправними у використанні армії. Вони вміли організувати все так, щоб частини антагоніста, які йдуть попереду, та його частини, що пасуть задніх, не могли контактувати між собою, великі й малі загони не мали змоги підтримувати одне одного, старшина й прості вояки неспроможні були одне одного рятувати. Тоді в протиборчому війську наказів не виконуватимуть і там пануватиме роз’єднаність. Солдати ворога будуть розділені й не зможуть сконцентруватися. І навіть коли знову об’єднаються, то не зможуть добре організуватися. Отже, бийся тільки за очевидної переваги. А якщо її катма — стій. Коли тебе спитають: «Якщо незабаром з’явиться велике й добре організоване військо супротивника, як з ним поводитись?» — відповідь має бути така: «Спочатку візьми силоміць те, що вони цінують найбільше».
Швидкість — найважливіша річ у використанні армії. Скористайся шансом, коли ворог не готовий. Іди шляхами, на яких тебе не очікують. Нападай там, де неприятель не борониться. Це — принципи, як вести війну на чужому терені. Коли заходиш углиб супостатових володінь — сконцентруйся, тоді його армія тебе не переможе. Захопи врожаї з його полів — і твоєму війську вистачатиме їжі. Давай своїм воїнам досить відпочинку, не виснажуй їх без потреби. Підтримуй їхній дух і нагромаджуй їхню силу. Вдавайся до таких рухів і дій, які будуть несподіваними для ворога. Кидай своїх солдатів у місце, де немає виходу, тоді навіть смерть не змусить їх відступити. Коли вояки не бояться померти, вони докладуть максимальних зусиль, щоб вистояти. Коли воїни в дуже небезпечному місці — вони втрачають почуття страху. А коли нікуди втікати, їхній бойовий дух твердий. Якщо ви проникли глибоко у неприязний терен, то маєте триматися купи. Якщо немає іншого виходу, воїни безстрашно б’ються, а отже, без настанов і повчань будуть пильні й без нагадувань зроблять якнайкраще. Без примусу вони будуть згуртованими. Без наказів — довіряться тобі й ітимуть за тобою. Заборони їм забобони й ворожбу, відкинь пересуди та плітки. І воїни постануть перед обличчям смерті без сумнівів та страху. Мої бійці не мають надлишкового багатства не тому, що зневажають його. Вони готові піти на смерть не тому, що не прагнуть довгого життя. Того дня, коли з’явиться наказ іти на війну, солдати розплачуться так, що сльози потечуть по щоках і їхні нагрудники розмокнуть. Але коли воїнів кинуть у безвихідне місце, вони будуть відважними, як Чжуань Чжу і Цао Цуй. Тому вправну в герці армію можна прирівняти до змії на ймення Шуайжань. Змія Шуайжань живе в горах Хеншань. Коли її вдарити по голові, вона б’є хвостом. А коли по хвосту, то головою. Якщо ж її лупнути посередині — вона гилить і головою, і хвостом. Мене питають: чи можна зробити армію подібною до змії Шуайжань? Я відповідаю: можна. Люди країни Ву та країни Юе ненавидять одне одного, але коли вони переходять через річку посеред бурі, то допомагають одне одному як шуйця — десниці. Тому замало зв’язати разом коней, закопати й забутити колеса повозів, аби дати військові лад. Відважність і згуртованість вояків залежать від способу керувати армією.
Те, чи правильно й ефективно ти використовуєш великі та малі сили у війську, залежить від твого розуміння місцевості. Той, хто знається на веденні війни, може вести всю армію як одну особу. Він позбавляє воїнів вибору. Мистецтво генерала полягає в тому, щоб ніхто не знав, про що він думає. Він має бути суворим і вельми організованим, здатним приховувати інформацію від простих бійців і старшини, аби вони нічого не знали про його стратегію.
Генерал повинен змінювати стратегії та місце розташування табору, водити військо манівцями, аби солдати не зрозуміли його задумів. Коли він дає бойове завдання, то ніби підводить своїх людей до драбини, змушує їх високо піднятися, а драбину забирає, щоб відрізати шляхи відступу. Генерал веде військо вглиб у ворожий терен, палить човни й розбиває начиння для їжі; він не має сумнівів і шляху назад, як стріла, випущена з лука-самостріла. Воєначальник передує армії, як вівчар — отарі овець, веде їх у той чи інший бік, щоб ніхто не знав, куди вони йдуть. Зібрати бойові загони й поставити їх перед небезпекою — це і є обов’язок генерала. Видозміни дев’ятьох типів терену, переваги відступу чи нападу, особливості людської психології — усе це треба детально знати й вивчати.