Вікторія, що її можуть зрозуміти пересічні люди, не досконала. Здатність піднімати осінній пух не може бути ознакою великої сили; спроможність бачити сонце і місяць не є ознакою проникливого зору; здатність чути грім не є ознакою доброго слуху (Сунь-дзи, частина 4).
Тому будь-яка абсолютна перемога вимагає осмислення, це ніби створення павутини навколо стратегій ворога чи конкурента. Ті стратегії стають частиною твого переможного задуму. Це скидається на гру в ґо, коли менш вправний гравець до самого кінця впевнений, що виграє, не знаючи, що насправді він є частиною пастки, комбінації, стандарту, що його ведуть до вирішальної битви, наслідки якої вже визначені. Хороший лідер розставляє своїх людей там, де вони принесуть найбільше користі, і він визначає обставини так, щоб всі елементи системи спрацювали якнайспрятливіше для нього.
Обстріляний військовик шукає перемоги зі становища й обставин, не вимагає занадто багато від своїх людей. Тому він спроможний вибрати вмілих вояків і довірити їм розвинути перевагу зі стратегічної позиції. Той, хто знає, як посилювати стратегічні козирі, посилає своїх людей на бойовище подібно до покотючих колод і кругляків. Колодам і круглякам природно бути непорушними на поземній площині, але на похилій вони — на кшталт покотил; квадратне має здатність зупинятися, а кругле — скочуватися. Тому сила командира, що набив руку, залучаючи людей до баталії, скидається на натиск від падіння кругляків, які котяться донизу з великої висоти (Сунь-дзи, частина 5).
Ще один китайський стратег, Мей Яочень, казав, що потрібно визначати свій план всередині і створювати потенціал ситуації ззовні, у такий спосіб досягаючи перемоги.
Ґордон Ґекко, герой фільму «Wall Street», вихвалявся: «Я не кидаю дротики в дошку. Я ставлю на очевидні речі. Читай Сунь-дзи “Мистецтво війни”: кожна битва виграється ще перед її початком».
Концентрація важлива не тільки під час війни, вона надзвичайно важлива й у процесі підготовки до війни, бою, ділової оборудки чи моделювання ситуації. Зосередженість вимагає залучення всіх необхідних ресурсів для досягення цілі.
Коментатор Ду Му, пояснюючи Сунь-дзи, також говорив, що потенціал ситуації не можна усвідомити наперед. Інколи користь для себе можна побачити з користі для супротивника. Тоді можна контролювати імпульс розвитку подій і досягати перемоги. Про ситуації й позиції ще можна скзати, що дуже часто це всього-на-всього ментальна гра. Уміння не тільки поставити себе у ментальні координати, а й створити їх — як для себе, так і для ворога. А. А. Вандегріфт сказав: «Позиції рідко втрачають через те, що їх знищили, але майже завжди через те, що лідер сам своїм розумом вирішив, що позицію неможливо втримати».
Планування не таке вже й важливе для продуктивної дії, як люди думають. Для прикладу можна згадати випадок, який стався з малим угорським загоном під час військових маневрів у Альпах. Їхній молодий лейтенант надіслав розвідувальний підрозділ в крижану дику місцевість. Пішов сніг. Сніжило два дні, підрозділ не повертався. Лейтенант був добряче наляканий, переживаючи, що послав людей на вірну смерть. Однак на третій день підрозділ повернувся. Де вони були? Як знайшли дорогу назад? «Так, — сказали вони, — ми думали, що заблукали, уже чекали кінця, але один з нас знайшов у кишені мапу. Це нас заспокоїло. Ми розбили табір, перечекали хуртовину, а тоді з допомогою мапи знайшли потрібні координати. І ось ми тут». Лейтенант глянув на мапу і, на свій великий подив, побачив, що то мапа не Альп, а Піренеїв.
Що ж може бути важливіше за планування? Інколи людина здатна мислити магічно, тобто переборювати власну нерішучість вірою в мапу, талісман, у позитивне передбачення чи пророцтво. Талановитий лідер завжди використовує ці психологічні прийоми та забобони, щоб мотивувати людей. Наполеон, як відомо, шукав не тільки добрих генералів, але й щасливих. Інколи потрібне саме щастя, іноді щасливий випадок чи Боже провидіння, а ще інколи — демонстрація управління долею, як от у випадку з Гордієвим вузлом і Александром Македонським.
Кажуть, що на півдні Китаю живе маленька та метка тваринка, подібна до леопарда, але надто вже маленька, щоб її з ним порівнювати. Вона зазвичай сидить на високому дереві і любить стрибати згори на здобич, їй абсолютно все одно, хто там іде внизу. Навіть якщо тигр біжить — вона cтрибає на нього, чіпляється за хвоста, а згодом — і за зад... Тигр починає бігти, як ошалілий, крутить хвостом, але нічого вдіяти не може. Тварина, що вчепилася тигрові в сідниці, дуже добре розуміє одне: треба знати місце своєї переваги і сили, тоді можна здолати навіть тигра.