А от ілюзії містера Блетсуорсі наприкінці книжки — це почасти й ілюзії самого Уеллса.
В автобіографії, згадуючи свою подорож до Радянської Росії в 1920 році, що її він змалював у широко відомій у нас книжці «Росія в імлі», Уеллс писав: «Ленін після єдиної розмови зі мною сказав, що я непоправний міщанин… Із цього погляду Ленін показав себе тверезим спостерігачем». Хоч у слово «міщанин» Уеллс, либонь, укладав трохи не той зміст, що Ленін, — однак у тому його міщанстві, певне, й коренилась схильність до соціологічних утопій, надія на мирне, еволюційне переродження ненависного йому суспільства. А проникливість великого художника завше боролась у ньому з тою схильністю — й раз у раз переважала. От і в романі «Містер Блетсуорсі на острові Ремполі» художня проникливість і гнів на неправедне суспільство переважають авторові утопічні ілюзії.
Справдження своїх надій Уеллс, звісно, не діждався. Навпаки, йому довелося бачити, як зухвалішає реакція, як набирає сили фашизм. І він попереджав людство про грізну небезпеку. В романі «Самовладдя містера Парема» письменник створив образ фашистського демагога, «Гітлера на англійський лад», у романах «Белпінгтон Блепський», «Обережність ніколи не вадить» змалював психологію потенціального прихвосня фашизму. І до війни дожив Уеллс — іще страшнішої, ніж Велика війна, що скалічила містера Блетсуорсі. Але письменникові судилось побачити й кінець тієї війни, розгром фашизму — цього нового Ардама.
Юрій Лісняк