На якусь чудернацьку мить вони обійнялися.
Частина 4. У ніч Серпневого ярмарку
Ми перейшли зелені яри червня і повільний хтивий липень, а тоді спустилася серпнева імла: у місті під кінець літа світ довкола нас згущувався й ускладнювався.
Імла — це густий туман із моря, який щороку затягує світ білий і намагається нас задушити. Як не дивно, це феномен місцевий — із цілого західного узбережжя він докучає тільки нашому півострову. Метеорологи довго собі голови сушили, а потім назвали його «Боуганською імлою» — та й по всьому. Імла сходить сіруватим непроникним туманом і накриває місто вогкою болотяною спекою.
Така ось стоїть погода під час Серпневого ярмарку.
За традицією, саме тоді в Боугані відбуваються заручини, тож цілий тиждень перед ярмарком всі юні хвойди походжають в імлі у всіх своїх цяцьках-пецьках.
О, хвойди в Боугані красуються, як вміють тільки у нас — свіжо підфарбоване волосся ананаситься в сіточках, бойову фарбу наквецяно лопатами, у пупках виблискують лихою радістю копійчані камінці, прямо як їхні очі. Їм на п’яти наступають юні покидьки, виваливши язики від хіті, — такий він, нещадний лик підліткових бажань. Із нагоди свята покидьки волочилися містом із голими грудьми, у солом’яних брилях, обгорілі на сонці, з ластовинням на носах і щелепах. У кохання вони провалювалися, як у безодню.
Підготовка до ярмарку пожвавлювалася, радіо «Вільний Боуган» вело трансляцію з оселедцеловецького човна, переможно гриміла самба на набережній, а молодь витанцьовувала на бруківці в затятому забутті: і грайнд[24] танцювали, і допільський шафл[25], і БПБ («боуганська попка-бомба»).
Матері й батьки нервувалися по панельках і заламували руки — також, за традицією, на цей період у Боугані припадали масові запліднення.
Помічали, скільки серед нас іменинників середини травня, плодів пробіжки до якогось манівцівського завулка у Ярмарковий день? Скільки з нас уперше присмокталися до життя під знаком Тільця?
І то правда, багатенько-таки з нас.
Велика Пустка тижнями готувалася, щоб виплюснутися у ярмарок.
Сезонні озерця на пагорбах наповнювалися опадами від імли, й молодь лежала над цими дірами для плавання, і котилася в обійми одне до одного, й перешіптувалася про прийдешній Ярмарковий день.
Звичайно, не одна широкобедра донька чи товстозадий син простолюду втратить голову на ярмарку. Нікого не дивувало, коли дитина з Пустки виходила Високим Плаєм на ярмарок, невинна, як триноге ягня, а знаходили її аж за багато тижнів — виснажену, задурманену, у закутку занюханого димопільського салону, і то знаходили буквально за мить до того, як її списали б на ранчо до поні чи потягли б у клітку для хортиць.
Але якби не було небезпеки, то й перчинки не було б.
Радісні передчуття огортали дрібні ферми поміж горбів, котилися маковими полями, що пролягали на схід від Десятисвіту, — погляньте, як дурман-поля коливаються у тропічній серпневій спеці, — і спускалися на резу пайкі, аж ось день і настав, і кожен кам’янистий акр рівнини виплюнув скількись-там трудяг, і їхні легіони у вдосвітньому тумані вранці 13 серпня потяглися за своєю худібкою по Високому Плаї. Телята на забій, коні на продаж.
— А скажи-но мені ціну за того он паломіно, малий!
У 54-му Ярмарковий день привітав нарід сірим зловісним небом: звичайне таке Імлонебо.
Люто плювався дощ.
Кпив недобрий вітер.
А місто Боуган відкрилося всім прибульцям.
Димопіль готувався до найщедрішого на клопоти дня у календарі. Половина світу білого перейде міст, щоб поцмулити дурман-люльку, полоскотати помідори і з’їсти локшини.
Хвойди робили епіляцію.
Макогони вправно перетирали дурман-пасту.
Кухарі кришили перці чилі і прямо з насінням кидали у величезні супниці зі скумбрієвою юшкою, які тягали цілим Дополем і тим забезпечували поживну їжу перед тяжкими трудами.
Нервові хвойди пливли вулицями під шелест нейлону, поправляли пояси для панчіх, поринали в туманні долини власного дешевого запаху.
О, як там самотньо.
Такий у місті був звичай — тяжко пити тиждень перед Серпневим ярмарком, і вранці 13-го вулиця де Валери виглядала так, ніби там відбулися бунти.
Порожні міхи вина завалювали всі канави, а при узбіччі діамантами виблискували биті пляшки — боуганські коштовності. У місті чи й лишилася хоч пара очей, що не звисала б на нервах. Ярмарковий день — час нестримних веселощів і сентиментальної музики, корисний клапан, що дозволяв спустити напругу, адже в нашім непростім місті над морем настали непрості часи.
25
Шафл — рейвовий і клубний танець, що виник у Мельбурні у 1990-ті на основі осучаснених джазових рухів, адаптованих до електронної музики.