Не випускаючи з рук стило, вона помчала до вікна і відсунула гардину. Надворі вечоріло, вулиці купалися в багряному світлі. Вона помітила сиву голову Годжа, коли він переходив дорогу, змішавшись з натовпом.
Клері вискочила з бібліотеки і, заховавши стило у кишеню, прожогом кинулася сходами вниз. Люди, котрі вигулювали собак, злякано відскочили вбік, коли Клері пронеслася алеєю вздовж Іст-Рівер. Оминаючи ріг, вона побачила своє відображення в темному вікні житлового будинку. Спітніле волосся прилипло до чола, а на обличчі виднілася кірка засохлої крові.
Дівчина добігла до перехрестя, де щойно був Годж. На мить Клері здалося, що вона його втратила. Дівчина кинулася крізь натовп біля входу до метро, розштовхуючи всіх плечима, колінами і руками. Спітніла і з купою синців, вона вискочила з натовпу саме тоді, коли знайомий твідовий костюм зник у вузькому провулку між двома будівлями.
Клері обігнула сміттєві контейнери й опинилася в провулку. Вона відчувала, як кожен подих обпікає їй горло. Хоча тільки смеркало, у провулку було темно, як уночі. Вона бачила Годжа: він стояв у кінці провулка, а за ним був глухий кут – задня стіна ресторану швидкого харчування. Всюди валялися відходи з ресторану: мішки, переповнені недоїдками, брудні паперові тарілки, пластмасові столові прибори – усе це сміття неприємно шурхотіло під ногами Годжа, коли він повернувся. Клері відразу згадалися рядки з поеми, яку вивчали на уроках англійської літератури:
– Ти стежила за мною. Даремно.
– Я дам вам спокій, якщо скажете, де Валентин.
– Ні, – відповів Годж. – Валентин одразу зрозуміє, хто це тобі сказав, і моя свобода буде такою ж короткою, як і життя.
– Це станеться, коли Конклав дізнається, що ви віддали Чашу Смерті Валентину, – випалила Клері. – Ви нас обманули, щоби ми знайшли для вас Чашу. Як можна жити далі, знаючи, що він збирається робити з нею?
Посміхнувшись, Годж відповів:
– Валентина я боюся більше, ніж Конклаву, і якби ти була розумніша, то зрозуміла б мене. Він би все одно колись знайшов Чашу, з моєю допомогою чи без.
– І вам начхати, що через Валентина загинуть діти?
Судома скувала обличчя Годжа, він зробив крок уперед, і Клері помітила, як щось блиснуло в його руці.
– Невже все це для тебе так важливо?
– Я вже казала вам, що не зможу просто піти.
– Це недобре.
Він заніс руку. Клері згадала слова Джейса, що улюблена зброя Годжа – чакра, літаючий диск. Ледве дівчина встигла пригнутися, як блискучий металевий круг просвистів за кілька сантиметрів від її обличчя і встряг у пожежну драбину ліворуч від неї.
Клері підвела очі. Годж дивився на неї і тримав другий диск у правій руці.
– Ти ще можеш втекти.
Вона інстинктивно виставила вперед руки, але здогадалася, що чакра просто розріже їх навпіл.
– Годже…
Раптово між ними з’явилася величезна сіро-чорна істота. Годж від страху заверещав. Клері відступила і побачила, що істота стала точнісінько між ними. Це був величезний вовк під два метри завдовжки з яскравою сірою смугою на вугільно-чорній шерсті.
Годж, що не випускав диск із рук, сполотнів.
– Ти? – видихнув він. Клері з подивом зрозуміла, що він звертається до вовка. – Я думав, ти втік.
Вовк вишкірився, і дівчина побачила його червоний язик. В очах читалася ненависть.
– Ти прийшов за мною чи за дівчиною? – зі скронь Годжа струменів піт, але руки не тремтіли.
З глухим гарчанням вовк ступив до нього.
– Ще не пізно. Ти можеш повернутися до Валентина.
Вовк завив і кинувся на нього. Годж знову скрикнув, у темряві блиснув метал і з неприємним звуком чакра встряла звірові в бік. Вовк позадкував, підвівся на задні лапи і, залишаючи кривавий слід, накинувся на Годжа.
Той з криком упав, і вовчі щелепи міцно зімкнулися на його плечі. Кров, немов фарба з пробитої банки, забарвила стіну в червоне. Вовк розтиснув закривавлені щелепи і втупився у Клері своїми сірими очима.
Дівчина не закричала – в легенях просто не залишилося повітря, щоб видати хоч якийсь звук. Клері ледве звелася на ноги і побігла геть із провулка, до знайомих неонових вогнів вулиці, до безпечного світу звичайних людей. Позаду вона чула гарчання, відчувала на голих литках гаряче дихання вовка. Клері спробувала прискорити біг, щосекунди наближаючись до вулиці…