– З південного боку острова Рузвельта є покинута лікарня, яка носить ім’я Ренвіка. Думаю, Валентин там.
Люк знову підсунув окуляри.
– Острів Блеквелла. Звичайно.
– Чому Блеквелла? Я сказала…
Він жестом зупинив її.
– Так раніше називався острів Рузвельта. Островом Блеквелла. Він належав старовинній родині Мисливців за тінями. Я мав би здогадатися, – він звернувся до Ґретель: – Знайди Аларика. Необхідно зібрати усіх якнайшвидше. – На його губах з’явилася легка усмішка, яка нагадала Клері Джейса. – Скажи, нехай усі готуються до бою.
Вони кружляли лабіринтами камер та коридорів, поки дісталися вестибюля того, що колись було поліцейською станцією. Будівля тепер не використовувалася, і косі промені світла дивними тінями відбивалися на пустих столах, висячі шафи були наскрізь продірявлені термітами, а з потрісканих плиток читався девіз поліції Нью-Йорка: Fidelis ad Mortem.
– Вірність аж до смерті, – переклав Люк, помітивши погляд Клері.
– Дозволь мені вгадати, – мовила Клері. – Всередині це залишена поліцейська станція, а зовні приземлені бачать лише покинутий будинок або пустир, або…
– Зовні він має вигляд китайського ресторану. Лише замовлення їжі додому, без обслуговування столиків.
– Китайського ресторану? – недовірливо повторила Клері.
Він знизав плечима.
– Ну, ми ж у Чайнатауні, китайському районі Нью-Йорка. Колись тут був другий поліцейський відділок.
– Мабуть, виглядає дивно, що немає номера телефону для прийому замовлень.
Люк вишкірив зуби.
– Є. Просто ми нечасто відповідаємо на нього. Інколи, якщо нудно, хтось із молодих розносить свинину «му шу».
– Жартуєш.
– Зовсім ні. Чайові інколи стають у пригоді, – він поштовхом відчинив вхідні двері, впустивши сонячне світло всередину.
Досі сумніваючись, чи він не жартує, Клері йшла за Люком Бакстер-Стріт до припаркованої машини. Середина пікапа була знайома до болю. Легкий запах стружки, старого паперу та мила, зблякла пара золотистих плюшевих кубиків, які звисали із дзеркала заднього виду Тисячолітнього сокола[25] (вона подарувала їх у десять років через схожість із справжнім золотом). На підлозі валялися обгортки від жуйок і стаканчики з-під кави. Клері вмостилася на пасажирське сидіння й зітхнула, відкинувшись на підголівник. Виявляється, вона втомилася більше, ніж вважала.
Люк зачинив за нею дверцята.
– Залишайся тут.
Вона терпляче чекала, дивлячись, як він розмовляє з Алариком і Ґретель, котрі стояли на сходах старого поліцейського відділку.
Клері розважалася тим, що по-різному фокусувала свій зір, дивлячись, як з’являються і зникають чари. Спочатку вона бачила старий поліцейський відділок, потім занедбаний магазин із вивіскою «Китайська кухня Джейда Вульфа».
Люк махнув рукою в напрямку дороги. За його пікапом уже була черга машин: фургони, мотоцикли, джипи і навіть старі шкільні автобуси. Вони стояли аж за рогом будинку. Конвой перевертнів. Клері стало цікаво, як вони випросили, позичили, вкрали чи відібрали так багато транспортних засобів у такий короткий термін. Добре, що не доведеться їхати в тисняві.
Люк взяв у Ґретель білу паперову сумку, кивнув і вирушив до пікапу. Вмістивши своє худе тіло за кермом, він простягнув їй пакет.
– Це під твою відповідальність.
Клері підозріло глянула.
– Що це? Зброя?
Люк засміявся.
– Взагалі-то парові булочки бао і кава.
Пікап виїхав на дорогу. Клері швидко відкрила пакет, аж у животі забурчало. Вона відкусила шматок булки, насолоджуючись смаком пахучої свинини та м’якого тіста. Запивши все ковтком чорної суперсолодкої кави, запропонувала булочку Люкові.
– Хочеш?
– Звісно.
«Усе як колись», – подумала Клері, коли вони повернули на Кенел-Стріт. Тоді вони купували пакетики з булочками в «Голден Керидж» і з’їдали половину дорогою додому.
– Ну, розкажи мені про Джейса, – мовив Люк.
Клері мало не вдавилася булочкою. Вона запила кашель гарячою кавою.
– Що саме?
– Як думаєш, що Валентинові треба від нього?
– Не знаю.
Люк нахмурився, вдивляючись у захід сонця.
– Я думав, Джейс – син Лайтвудів.
– Ні, – Клері відкусила шматок третьої булочки. – Його прізвище Вейленд. Його батьком був…
– Майкл Вейленд?
Вона кивнула.
– Коли Джейсу було десять років, Валентин убив його. Я маю на увазі Майкла.
25
Тисячолітній сокіл (