– Це ж про Повстання, – сказав Джейс, нарешті впізнавши в історії Годжа ту, що була йому відома. – Я не знав, що Валентин та його послідовники себе якось називали.
– Цю назву тепер майже не використовують, – сказав Годж. – Існування Кола залишається ганьбою для Конклаву. Більшість документів, що мають відношення до гурту, було знищено.
– То чому ви маєте копію цієї обітниці? – запитав Джейс.
Годж лише на мить завагався, але Клері це помітила, і від здогадки в неї мороз пішов по шкірі.
– Тому що, – сказав він нарешті, – я допомагав це писати.
Джейс здивувався.
– Ви були в Колі.
– Я був. Багато хто з нас був. – Годж дивився просто вперед. – Мати Клері також.
Клері сіпнулася, наче він ударив її.
– Що?
– Я сказав…
– Я знаю, що ви сказали! Моя мати ніколи б не вступила до такого гурту. Це ж якесь Коло ненависті.
– Це не було… – почав був Джейс, але Годж обірвав його.
– Сумніваюся, – сказав він повільно, неначе слова завдавали йому болю, – що вона мала вибір.
Клері втупилася в нього.
– Про що ви говорите? Чому вона не мала вибору?
– Тому що, – сказав Годж, – вона була дружиною Валентина.
Частина 2
Спуск легкий
Розділ 10
Місто Кісток
На якусь мить запала тиша, а потім Клері та Джейс заговорили одночасно.
– У Валентина була дружина? Він був одружений? Я думав…
– Це неможливо! Моя мати ніколи б не зробила такого, вона була одружена лише з моїм батьком! У неї не було колишнього чоловіка!
Годж стомлено підняв руки.
– Діти…
– Я не дитина, – Клері розвернулася й пішла від столу. – Я більше нічого не хочу чути.
– Клері, – сказав Годж. Доброта в його голосі вразила її. Дівчина повільно обернулася і подивилася на нього. Вона здивувалася, що з сивим волоссям і шрамом на обличчі Годж виглядав набагато старшим, ніж її мати. Та колись і вони були «молодими людьми», вступили у Коло, знали Валентина.
– Моя мати ніколи… – почала Клері й замовкла. Дівчина вже не була впевнена, чи добре вона знала Джоселін. Її мати стала для неї незнайомкою, брехункою, приховувачкою таємниць. Що вона ніколи б не зробила?
– Твоя мати залишила Коло, – сказав Годж. Він не підійшов до неї, а дивився на дівчину з іншого кінця кімнати з тихою стривоженістю птаха.
– Коли ми зрозуміли, що Валентин перейшов межу, і дізналися, що він збирався вчинити, багато з нас пішли. Першим був Люціан. Це було ударом для Валентина, адже вони були дуже близькі. – Годж похитав головою. – Потім Вейленд. Твій батько, Джейсе.
Джейс здивовано повів бровами, але промовчав.
– Були й такі, що залишилися вірними: Пенґборн, Блеквелл, Лайтвуди…
– Лайтвуди? Ви маєте на увазі Роберта й Маріс? – Джейс стояв, мов громом прибитий. – А ви? Коли ви пішли?
– Я не пішов, – сказав тихо Годж. – Ні я, ні вони… Ми боялися, занадто боялися того, що він міг з нами зробити. Після Повстання прибічники Валентина, як-от Блеквелл та Пенґборн, рятувалися втечею. Ми залишилися і співпрацювали з Конклавом. Дали список імен, допомогли вистежити тих, хто втік. За це ми отримали помилування.
– Помилування? – Джейс швидко глянув на Годжа, але той помітив це.
– Ти подумав про прокляття, яке прив’язало мене тут, чи не так? Ти завжди припускав, що це помста розсердженого демона або чаклуна. Я й не заперечував. Але це неправда. Прокляття наклав на мене Конклав.
– За членство в Колі? – запитав Джейс приголомшено.
– За те, що не залишив його до Повстання.