– Ми знаємо, де метро, – сказав Джейс.
Хлопець засміявся м’яким дзвінким сміхом.
– Claro[19]. Звичайно, знаєте, але якщо підете зі мною, ніхто вас не потурбує. Ви ж не прагнете неприємностей, правда?
– Як сказати, – відповів Джейс, і його куртка ніби випадково відхилилася, а звідти блиснула зброя, просунута за пояс. – Скільки тобі платять, щоб тримати чужинців подалі від готелю?
Хлопець озирнувся, і нерви Клері натяглися як струна. Їй здавалося, що вузька алея заповнена іншими темними постатями з блідими лицями, червоними ротами, з яких раптово, наче іскри з бруківки, блискали ікла. Коли він знову подивився на Джейса, то сердито стиснув губи.
– Скільки мені платить хто, chico[20]?
– Вампіри. Скільки вони тобі платять? А може, тобі запропонували стати одним з них: вічне життя, ні болю, ні хвороб? Це того не варто. Життя тягнеться дуже довго, коли ти ніколи не матимеш змоги бачити сонячне світло, chico, – сказав Джейс.
Обличчя хлопця нічого не виражало.
– Мене звати Рафаель, а не chico.
– Але ти знаєш, про що ми? Чув про вампірів? – спитала Клері.
Рафаель відвернувся вбік і сплюнув. Коли він повернув обличчя до них, його очі горіли ненавистю.
– Los vampiros[21], si[22], тварини, що п’ють кров. Ще до того як готель забили дошками, розказували, що пізно вночі там чувся сміх, зникали дрібні тварини, звуки… – Він зупинився, похитуючи головою. – Весь район знає, що треба триматися подалі звідси. А що зробиш? Ти ж не подзвониш у поліцію, щоб розповісти їм, що тебе турбують вампіри.
– Ти коли-небудь бачив їх? – запитав Джейс. – Чи знав когось, хто бачив?
Рафаель говорив повільно.
– Були колись хлопці, кілька друзів. Одного разу вони вирішили піти в готель і вбити тих монстрів усередині. Вони взяли з собою рушниці, ножі, все освячене священиком. Вони ніколи більше не виходили. Моя тітка знайшла їх одяг потому перед будинком.
– Перед своїм домом? – перепитав Джейс.
– Si. Мій брат був одним із них, – сказав Рафаель без емоцій. – Отже, тепер ви знаєте, чому я іноді ходжу тут серед ночі по дорозі додому від моєї тітки і чому попередив вас. Якщо ви зайдете туди, то не вийдете знову.
– Там мій друг, – відрізала Клері. – Ми прийшли за ним.
– Ах, – зітхнув Рафаель, – тоді, напевне, я не зможу вас переконати.
– Ні, – сказав Джейс. – Але не хвилюйся. Те, що сталося з твоїми друзями, не трапиться з нами. – Він витягнув одне з лез Серафимів з-за пояса і тримав перед собою. Слабке світло, що виділяло лезо, осяяло западини під вилицями і затінило очі. – Я вже вбив багато вампірів. Їхні серця не стукають, але вони ще можуть померти.
Рафаель різко вдихнув і сказав щось по-іспанськи занадто тихо та швидко, щоб його зрозуміти. Він поспіхом підійшов до них, шпортаючись через купу зім’ятих поліетиленових пакетів.
– Я знаю, хто ви. Я чув про вас від старого падре з Сент-Сесилії. Та я думав, що то просто байка.
– Всі історії правдиві, – промовила Клері, але так тихо, що Рафаель, схоже, не почув її. Він дивився на Джейса, стиснувши кулаки.
– Я хочу піти з тобою, – сказав він.
Джейс похитав головою.
– Ні. Не може й бути мови.
– Я покажу вам, як потрапити всередину, – наполягав Рафаель.
Джейс вагався, пропозиція була спокуслива.
– Ми не можемо взяти тебе з собою.
– Добре. – Рафаель гордо ступив перед ним і відгорнув убік купу сміття біля стіни. Там була металева решітка, тонкі ґрати якої вкривала коричнево-червона іржа. Він уклякнув, і, взявшись за ґрати, відкинув її.
– Ось як мій брат з друзями дісталися туди. Думаю, так можна потрапити в підвал.
Джейс і Клері схилилися над тунелем. Клері частково затамувала подих: переважав запах звалища, і навіть у темряві вона бачила, як порозбігалися таргани, що повзали по сміттю.
В кутиках Джейсового рота заграла ледь помітна посмішка. Лезо, як і раніше, було у його руці. Відьомське світло, що линуло з нього, надало обличчю примарного вигляду, нагадавши їй, як колись Саймон тримав ліхтарика під підборіддям, розповідаючи страшні історії, коли їм обом було по одинадцять.
– Спасибі, – сказав він Рафаелю. – Це те, що потрібно.
Обличчя того було блідим.
– Йдіть та зробіть для свого друга те, що я не зміг зробити для свого брата.
Джейс запхав лезо Серафимів назад за пояс і подивився на Клері.
– Давай за мною, – скомандував він і легко зісковзнув у отвір. Вона затамувала подих, чекаючи крику від болю чи здивування, та почувся тільки м’який стук, Джейс приземлився на тверду поверхню. – Все гаразд, – почувся його приглушений голос. – Стрибай, я зловлю тебе.