Борис вольовим зусиллям відігнав злість – псувати настрій аж ніяк не хотілось.
Проте зіпсувати його було суджено. Коли Ткачук, поставивши автомобіль на стоянку, поруч із гуртожитком, добрався нарешті крізь снігові замети до теплої прохідної на нього чекав сюрприз. Старенька вахтерка окликнула Бориса і розгублено показала на тіло, що сидячи куняло на дерев’яній лаві в дальньому закутку холлу.
– Ось, Борис Володимирович, – якось винувато мовила вона. – Це до вас. Я не пустила, знала, що вас ще нема… Він тут вже годину спить.
– Дякую, тьотя Емма, – сказав Борис і направився до невідомого чоловіка. Але чоловік виявився зовсім не невідомим… Це був Володя, причому, по всіх ознаках, ще й добряче п’яний. Шапка сповзла на лоба, шалик безвольно висів на грудях. Дублянка була повністю розщіпнута. Від Володі сильно тхнуло спиртним.
– Ей, Володя, – покликав Борис, легенько штурхаючи того в плече. – Вовка, прокидайся!
Володя прокинувся і, відкривши очі, нерозуміюче обвів поглядом гуртожитський холл. Потім він сфокусувався на Борисові.
– О, Боря! – гукнув він, все ще придивляючись. – А я до тебе в гості прийшов! Прикинь, в перший раз! Ти ж, курвій син, ніколи і не кликав… А он та тітка, – Володя непевним рухом ткнув пальцем в сторону прохідної, – мене не впустила! Казала, що тебе нема!
– Є я вже, є, – заспокоїв його Борис і допоміг підвестись. Тільки таких гостей йому бракувало! – Ходімо, я тобі таксі викличу.
Володя запротестував.
– Ніяких таксі, друже! Я в гості прийшов, а ти мене проганяєш!
Борис прискіпливо огледів свого товариша і зрозумів, що так просто йому не відкараскатись.
– Добре, – беземоційно сказав він. – Пішли.
На диво, Володя тримався дуже непогано. Він впевнено подолав перепони турнікету і сорок вісім сходинок у напівтемряві на третій поверх. В гуртожитському коридорі пахло тютюном, чиєюсь вечерею і паленим волоссям. Десь наверху лаялись.
– Хулі у вас тут так гамірно, Борь? – спитав Володя десь в районі сімнадцятої сходинки.
– Це „общага”, Вовка, що ти від неї хочеш…
Нарешті чоловіки дійшли до Борисової кімнати. Володя довго і обережно роздягався, за цей час Борис увімкнув на нагрів електрочайник.
– Кава, чай? – поцікавився він.
Володя зробив невиразний рух: мовляв, йому все рівно і огледів Ткачукові володіння.
– Даааааа… – розчаровано протягнув він. – Шику мало. І оце ти тут мешкаєш від приїзду?! Ні фіга собі!
Борис ствердно кивнув, зосереджено заливаючи окропом духм’яний зелений чай. Володя прискіпливо оглядав вид з вікна, потім ляснув себе по чолі і зі словами „Як же ж я міг забути” невідомо з якої кишені дублянки видобув пузату пляшку коньяку.
– Чарки на засіданні присутні?
– Присутні.
Борис дістав з тумбочки одноразові пластикові шкляночки. Потім нарізав ковбасу, сир і хліб і змайстрував бутерброди. Із тумбочки також з’явилась банка кабачкової ікри і каструля з овочевим рагу. Володя з дивним захопленням спостерігав за процедурою приготування „поляни”.
– Класно в тебе виходить, старий, – сказав він. – Видно одразу хист!
„Ти б з моє пожив холостяком, без жінки, ще б не таке вмів”, – роздратовано подумав Борис і сказав:
– Це все практика. З часом приходить до всіх.
– Чуєш, а де ти зараз овочі береш?!
– Заготівельні закрутки – велика річ. В тебе жінка хіба не готує?
Володя змовчав.
Чоловіки випили за зустріч.
– Ну, Володька, – пережовуючи бутерброд вимовив Борис. – Чого прийшов? Я ж знаю, що не просто так, ввічливості заради.
Володя обережно поставив шкляночку на стіл, пожартувавши на цей рахунок „не дай Боже розіб’ється”. Борис розізлився. Нема в мене кришталю! Нема! Кажи чого прийшов!
– Ну так що там, а, Володька?
– Та, в принципі, особливих причин для візиту в мене не було… – Володя повільно накладав овочеве рагу на бутерброд. – Просто прийшов до старого друга в гості. Що, не можна, скажеш?
– До старого друга – можна. Але здається мені, що прийшов ти як до співробітника.
– Неправий ти, Бориско, – Володя зітхнув і відкусив шматок збудованої власноруч конструкції. – Хоча… Ти помиляєшся, коли думаєш, що я заздрю твоєму швидкому зльоту. Нема мені чого тобі заздрити…
Ага, значить таки як до співробітника!, подумав Борис.
– …що там в тебе такого є, чого немає в мене?! Ну, досягнув ти посади швидше… Буває, попав в “струю”. Просто ти починав не з нуля, все-таки позиції були напрацьовані. Мною чи кимось іншим – пофіг. Не повинні ми були так налаштовуватись одне проти одного. Так, я не сперечаюсь, я переживав за своє місце… Чекай, давай за здоров’я.